Чому я вирішила почати обовʼязково знімкувати радісні моменти життя. Розповідаю

Радість – вона тендітна і ніжна, як метелик. А образа чи біль – вони як іржавий цвях. Як камінь, об який ми спіткнулися боляче.

Радість легко втратити. А камінь чи цвях знищити не так просто. І сліди від них надовго залишаються. А від метелика – залишається лише спогад… Тінь спогаду, який швидко відлітає…

Позитивні емоції слабші за негативні. Задоволення слабкіше за біль. Так уже природою влаштовано для нашого ж блага – щоб ми стереглися та береглися.

Ви виграли шоколадку? Це радість! Але якщо на вас відразу накричав вахтер, нічого від радості не залишиться. І шоколадка здасться гіркою, несмачною… Потиличник відчутніший за ніжний дотик. А боксерський хук тим більше.

Ось чому людина забуває хороші події, яких не менше, ніж поганих. Погані події затьмарюють світлі події. І життя здається безпросвітно-темним іноді.

Чим сильніша неприємна подія, тим більше радості вона поглине. Ми просто не помітимо та не запам’ятаємо хороше. Морозиво після образи не потішить.

Насправді хороших подій не менше, ніж поганих.

І треба свідомо запам’ятовувати, знімати радості життя. Фотографувати. Записувати. Представляти яскраво та образно у пам’яті. Вголос говорити: це так добре! Прекрасно! Чудово!».

Посилити яскравість та звук, ось що треба зробити. І сфотографувати, зафіксувати, запам’ятати усмішку дитини, квіти на заході сонця, плескіт хвиль, зоряне небо, слова кохання.

Тоді темрява не поглине ваше життя. Дні перестануть бути темним рядом тривожних і сумних подій. А минуле стане джерелом сил, а не купою похмурих спогадів.

Підсилюйте та відбивайте хороше. Не забувайте класти білі камінці до чорних. І чорних буде менше. А білих – більше…