Чому одним людям вдається виростити гідних дітей, а іншим ні: притча “Щедре дерево”

Ганні 30 років, ми разом працюємо, її синові Артему – 7. Жінка якось запитала у мене, як виховати сина так, щоб він був успішним у всіх сферах життя. Тримати в їжакових рукавицях, чи балувати?

Навіть кваліфіковані психологи не знають відповіді це питання. Одні кажуть, що треба мотивувати дітей своїм прикладом, максимально “вкладатися” в дитину, частіше брати її собою, робити все разом… Дитина – це завжди відображення свого батька.

Інші вважають, що дітей взагалі не потрібно намагатися нічого вчити, у них своє життя, інше сприйняття істини, а ми, дорослі, робимо велику помилку, коли намагаємось нав’язати якусь програму, запхати чадо в матрицю щастя та успіху. Діти лише страждають від наших спроб зліпити з них героїв та відмінників.

Жінка на ім’я Олена, 57 років, розповідає на форумі:

“Свою доньку я виховувала, як англійську королеву: гуртки, секції,музична школа – фортепіано, сольфеджіо, хореографія; кінний спорт, поїздки за кордон, репетитори, найкращий ВНЗ…

Вона не “взяла” нічого з того, що ми з чоловіком їй дали. Сидить удома з двома дітьми-школярами, каже, що “працює мамою”, а на ділі дивиться телевізор цілий день, а синам подає виключно макарони на обід та вечерю, іншого вони не їдять. Дозволяє дивитися планшет цілими днями, на двійки у щоденнику ніяк не реагує.

Якщо я намагаюся втрутитися, то чую: Мамо, відчепись, чого ти така душна і токсична? Виховали називається…”

Валентина, 68 років, пише:

“Я – мати одиночка. Усю себе віддала синові. Буде йому холодно, я зніму шкіру і вкрию. Були в мене побоювання, що дитина виросте егоїстичною, але по-іншому я до неї ставитися не вміла. Як не дивно, він виріс гідною людиною. У 13 років сам заробив гроші, приїхав до мене на роботу з букетом квітів на день народження, привітав, зворушив весь колектив.

Була у нас “криза невдячності”, коли син заявляв мені: “навіщо ти мене народила? що ти можеш мені дати”, але потім він вибачався. Нині він уже сам батько, дорослий зовсім. Великий начальник. Мені будинок збудував”.

Я читаю такі історії і мені здається, що батьки часто хочуть осягнути неосяжне. Хочуть виростити у своєму гніздечку ідеальну дитину – і щоб гроші великі заробляв, посаду хорошу обіймав, був впевненим у собі, та ще й чуйний і ніжний з батьками.

Такий портрет у соціумі зустрічається вкрай рідко. І не завжди це справа рук одних лише батьків, у 90% випадків – вплив середовища, вдалий збіг обставин: попалися добрі друзі, педагоги. Атмосфера в будинку була доброю…

У більшості випадків усі штучні спроби витягнути двієчника Васю в депутати зазнають краху. Дитина ще сильніше віддаляється.

На уроці англійської мови діти у середній школі проходять оповідання “Щедре дерево”

Ш.Сільверстайна:

“Яблуня любила хлопчика. Вона була щаслива, що може давати йому прохолоду, тінь, аромат квітучих гілочок і солодкі яблука.

Коли хлопчик виріс, вона сказала йому, що він може зрубати її та побудувати з дерева будинок. А з частини дерева нехай збудує човен”. – у лихоліття він може спливти в далекі країни. Коли ж хлопчик прожив життя і став старим, яблуня була щаслива, що він сидів на пеньку, переводив дух”.

– Чому вона любила цього хлопця, більше, ніж себе? – незмінно запитують діти.

– Навіщо треба було рубати дерево? Чому хлопчик не зміг збудувати будинок із цегли? А дерево продовжувало б тішити його яблуками.

Діти щиро не можуть зрозуміти, навіщо потрібна ця жертовність. Дурна якась яблуня…

Вустами немовлят каже істина?

Батько 30-річної Ганни, тієї самої, яка не знає, як виховувати сина, пішов рано. Працював на знос, щоб забезпечити всіх квартирами, ремонтами, поїздками на море.

Ганна каже: “Краще б поберіг себе, на квартиру ми самі заробили б, зате в сина був би зараз дідусь…”