Чому не варто допомагати дорослим дітям: розумна думка від відомого психіатра
Моя 57-річна колега по роботі у січні наступного року вступить у спадок, який дістався від матері. Вчора у нас з нею відбулася розмова, точніше, вона мені розповіла, як планує розпорядитись грошима.
Син у неї дорослий, за її словами, “у нього все є”. А от у дочки – нічого. Вона хоче продати старий бабусин будинок та купити квартиру. Оформити на дочку. Не залежати від чоловіка, мати свій кут – це чудово, не те, що ми, в наш час… намучилися…
Квартири вона вже дивилася, у нових будинках, із панорамними вікнами, з гарним ремонтом.
Мене ця ситуація змусила замислитись. Отримати таке дороге майно в особисте володіння у 25 років – добре чи погано?
Дівчина тільки жити почала, тільки пробує свої сили, а їй золотий злиток у долоні кладуть: “Не втомися, дитинко!”
Мати свою пізню дочку любить безмірно. А сама живе у звичайній хрущовці 1959 року.
“А Ви переїхати не хочете?” – питаю я, натякаючи на покращення умов.
“Мене старі будинки не лякають, якщо ти про це” – каже жінка, зніяковіло посміхаючись. Все найкраще – дітям, як кажуть.
Хто буде сперечатися з тим, що своя квартира у хорошому будинку – це погано? Ніхто.
Мати готова на килимку в передпокої спати, щоб дочка на перині спочивала. Дочка, наділена таким подарунком, очевидно, не робитиме жодних ривків, щоб заробити на гарне життя. Щоб заявити про себе світу.
Усі її невеликі здобутки та накопичення тьмянітимуть перед квартирою в елітному ЖК. Та й навіщо напружуватися? Вона вже має козир на руках. Вона – завидна наречена.
Що ж хорошого у материнській турботі?
Не всі мають можливість витратити великі гроші зіт спадку, але зварити за когось суп або попрасувати сорочку – це теж турбота, “я зроблю, щоб ти не робив”.
Стільки нюансів у цій турботі, яка, на перший погляд, видається благом. Одні батьки зводять дітей на п’єдестал, інші, подарувавши слона, чекають у відповідь від дитини – трьох слонів. Нав’язують почуття провини, нав’язують свої цінності.
Що про це говорять дипломовані психіатри?
Я пам’ятаю, як на дитячому майданчику молоді мами хмурилися і радилися: моєму синові 11 місяців, а він ще не ходить, це нормально?
Нікому на думку не спадало прив’язати чадо до коляски і ходити за нього.
Але від дорослого життя, від самостійних кроків чомусь намагаються дітей уберегти. І тим самим уповільнюють процес “дозрівання” своїх дітей. Інфантилами легше керувати, вони слухняні та навіювані.
Стародавні люди говорили, що диявол завжди постає перед нами в гарному образі. Він може виглядати як квартира в елітному ЖК. Він може пересварити близьких, змусити розчаруватися в чоловікові або забрати у дівчини внутрішній стрижень, спотворюючи реальність, створюючи ілюзію, що чотири стіни захищають її від протягів життя.
Все, що потрібно від батьків – подарувати не квартиру чи гроші, а самостійність. Для цього потрібно прибрати від дитини свої руки, заплющити очі і сказати собі, що чадо не впаде і розіб’ється, як кришталева ваза. А наб’є пару шишок та навчиться тримати рівновагу.