Чому чим більше допомагаєш людям, тим гірше до тебе ставляться? Чому людина, яка всім допомагає, у результаті виявляється винною? Розповідаю

Маю одного знайомого, 50-річний Олександр Євгенович, ми спілкуємося з ним по роботі. Його життєвий досвід чудово ілюструє той факт, що з людьми потрібно контактувати вкрай обережно, не лізти за допомогою та порадами, навіть якщо серце цього вимагає. У Сашка серце величезне, його на всіх вистачить. За це і доводиться розплачуватися.

Зібрався пару років тому назад Сашко їхати до Одеси на мори машиною. Він та дружина. І надумалося йому пошкодувати сусідів, у яких ні грошей, ні автотранспортного засобу немає. Він запропонував їм поїхати на море разом. Йому не важко а люди хоч відпочинуть як слід раз у житті.

Кажуть, що таких благородних товаришів у наші дні вдень із вогнем не знайти. Але вони є. Щоправда, психологи впевнені, що цей жест доброї волі – не добро в чистому вигляді, а спроба самоствердитись за чужий рахунок. Мовляв, я тебе везу, отже я сильний, а ти слабкий. Я багато чого досяг, а ти не зміг. Підживлення самолюбства та марнославства.

Поїхала ця компанія у подорож. З незвички сусіди перебрали, переїли, перезагоряли. Сусідка підхопила розлад шлунка, а сусід зламав ногу. Хто у всьому винен? Олександр. Краще б удома сиділи, але він усіх підзарядив. І що ми у цій Одесі не бачили?

Сусіди повернулися до рідних країв і почали пускати чутки про Олександра погані. Переказувати не буду. Не роби добра, як то кажуть. Ну чи бери на відпочинок маму з татом, а не сторонніх осіб.

Хоча й батьки різні…

Ще епізод. Олександр чоловік помітний, хоч і м’якотілий і слабохарактерний. Сподобався він одній розлученій колегі. І сподобався не раптово, я. А після того, як підвіз дівчину додому із важкими сумками.

Вона до нього і так, і так. А Сашко вдає, що не помічає. Він все помічав, звичайно ж, але романи на роботі не заводив, таке правило. Дівчина розлютилася і вирішила помститися. Подзвонила його дружині та розповіла, що у них “все вже було”.

Благо, дружина виявилася розсудливою жінкою і на провокацію не повелася.

Ну чи ще приклад. Дізнався Сашко, що його рідна тітка овдовіла. Став із дружиною вести переговори: совість йому не дозволяла залишити стареньку одну, без допомоги. Гроші, звичайно, можна надсилати раз на місяць. Але ж людині похилого віку не гроші потрібні, а спілкування, компанія. А хто в неї там, у селищі? Подруги, які стоять однією ногою на іншому світі.

Дружина протестувала, але потім здалася. Місця в хаті всім вистачить. Але бабуся була мила тільки на відстані.

Вдома почали пропадати всякі дрібнички та гроші, бабуся почала ходити по сусідах і розповідати всі сімейні секрети, запрошувати додому на чай людей, з ким напередодні познайомилася на вулиці.

Довелося зав’язати з гостинністю та відвезти її назад. Це був несамовитий момент, тому що людина швидко звикає до хорошого, а Саша спочатку це хороше старенькій дав, а потім відібрав. Не врахував усіх особливостей гості.

Небагато роздумів

Нас вчать з дитинства – можеш – допоможи. А не можеш, хоч помолися за цю людину. А життя показує: не втручайся в чужі справи. Якщо доля розпорядилася з людиною жорстко, то такий її план, таємний намір. І хто ти, проста людина, така, щоб її порушувати?

Живи своїм життям і дай іншим випити свою чашу до дна, не лізь зі своїми ініціативами, рятуючи інших від самотності, від безгрошів’я та нудьги.

Добро, як і зло, маятник, здатний вивести з рівноваги чуже життя. А втративши рівновагу, вона може зруйнуватися.

Якщо ми даємо людині дуже багато, у неї атрофується стимул до самостійного досягнення. Вона починає залежати від нас, чекати від нас благ і ненавидіти, якщо щось недоотримала.

Тому допомога не повинна бути безперервною і не повинна ставити людину в залежне від Вас становище. Допомагати можна хлібом, але не маслом.