«Чоловікові не подобалася моя повнота і він пішов до худої, а через 5 років ми зустрілися знову …»

Ця історія абсолютно правдива, з життя

Після пологів, я  злегка поправилася. Вага не особливо збільшився, але … Від чоловіка почалися претензії, що це мовляв таке і все в такому дусі. Замість того що б сказати – «Все добре улюблена, ти все одно краще за всіх» і почекати коли я прийду в форму, він пішов «наліво». Та так не слабо пішов, що в один прекрасний день взагалі не повернувся.

Залишилася я з дитиною на руках, тут подробиці ні до чого, думаю все зрозуміло. Зрештою я втомилася побиватися і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею. Стала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок …

Звикла до спорту, і з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал. Фітнес тренер виявився уважною і терплячою людиною.За пару років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями)) Мінімум в 1,5 рази) Полюбила себе знову, полюбила своє тіло.

Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками … Мабуть в домофон дзвонить, а син йому не відкриває.

Тут я розумію, що у мене прямо тут і прямо зараз, є шанс виконати мрію багатьох покинутих … Зробити так щоб він ридав від каяття. Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, груди поправила і зробила крок до нього назустріч … А він мені знаєте, що говорить?

– Дівчино, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити?

Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і відчуваючи невимовне  торжество відійшла в сторону …

– Я щось смішне сказав? – раптом занервував він – Що вас насмішило?

– Сказав … в РАГСі … Коли клявся любити і захищати … – повертаючись до нього  обличчям сказала я

– До сих пір, ржу не можу!

– Ліда? ЛИДА! – він витріщив очі дивлячись на мене.

– У тебе є 10 секунд щоб забратися з цього двору – вже невесело оголосила я.

– Можна хоч сина побачити? Пашу! – благав він.

– Його Саша звати … – здивувавшись, уточнила я … – Пішов … Геть!

Пішов … Я дивилася йому вслід, він часто оглядався … А толку.

Мрії збуваються, якщо захотіти …