Чоловік змушував працювати з немовлям на руках.

Дуже важко опинятись в скрутному становищі з немовлям на руках. Ще важче усвідомлювати, що ти в себе одна  і ніхто не допоможе.

Сиділа я в декреті, синові виповнилося півроку. Грошей не вистачало катастрофічно: офіційна зарплата у мене була маленька, все було по-сірому, тому декретні були крихітні. А потім мене і зовсім звільнили. Чоловік став скупитися, не давав грошей навіть на найнеобхідніше: памперси, ліки, їжу, стоматолога, став виганяти на роботу.

На моє запитання, куди подіти немовля, не відповідав. А потім він з другом замутив бізнес і запропонував мені працювати в ньому з дому. За зарплату.

Я цілий день сиділа на дзвінках, перед комп’ютером, при цьому весь побут був на мені, дитина – теж. Добре пам’ятаю, як однією рукою гойдала сина, іншою – мила підлогу, а вухом і плечем затискала телефон і домовлялася щодо закупівель. Коли син плакав, я залишала його одного в ліжечку, а сама закривалася в туалеті і дзвонила клієнтам. Чоловік з другом в цей час їздили все в якихось «справах».

Після трьох місяців такої роботи я запитала у чоловіка, де моя зарплата. Чоловік сказав, що як мені не соромно, я працюю на сімейну справу, гроші будуть, коли я їх зароблю.

А я і почала працювати. Злила всю напрацьовану базу клієнтів конкурентам чоловіка, і вони мені запропонували у них працювати. Теж з дому і за реальну зарплату. Я погодилась.

Вигнала чоловіка. На щастя,  квартира була моя. Розлучилася. Заробила перші гроші, змогла купити багато всього, оплатити няню, лікаря. За 6 років змогла просунути компанію і просунутися сама.

З жахом згадую перший рік сина, своє приниження, безгрошів’я, залежність. Тішуся з того, що маю зараз. Пишаюся собою неймовірно.