Чоловік заявив, що хоче піти у творчу відпустку на пару років, а я маю в цей час утримувати всю сім’ю

У мого чоловіка почалася криза середнього віку. При тому, що він завжди заперечував виникнення у себе подібного і навіть сміявся, коли ми говорили про те, що він буває в інших чоловіків.

– Це все стосується тих чоловіків, які завжди були інфантильними та не знали, чого хочуть від життя, – переконано говорив Сергій. – А я про себе все знаю.

І мені теж здавалося, що у чоловіка все гаразд. Він як улаштувався після інституту на завод, так усе життя там і пропрацював. Звичайно, періодично він, як і всі, міг говорити про те, як дістала його робота, але я ніколи не думала, що він серйозно вирішить звідти звільнитися.

Тим більше ми всі залежали від його зарплати. У нас будинок в іпотеку, молодша дитина ще вчиться у школі, та й старшій доньці ми намагаємось допомагати якомога швидше. Звичайно, я теж працювала, але отримувала менше за чоловіка. Донедавна.

А тут нещодавно мені дали значне підвищення. І водночас я стала помічати деякі зміни у поведінці свого чоловіка. Він раптом став якимось сумнішим і задумливішим, більше часу проводив наодинці з собою. І я ніяк не могла зрозуміти, що з ним відбувається. А потім він видав.

– Послухай, – сказав мені Сергій. – Іпотеку нам залишилося платити зовсім небагато. Син уже теж майже дорослий. А ти тепер отримуєш майже стільки ж, скільки я.

– І до чого ти все це ведеш? – поцікавилася я.

– Я хочу на рік чи два піти у творчу відпустку, – відповів чоловік. – Ну і, відповідно, головним годувальником у сім’ї на цей час станеш ти.

– Яка ще відпустка на два роки? – здивувалася я. – Навіщо?

– Та тому, що більше так не можу! – закричав він. – Втомився я від цього! Ходжу щодня на цей завод, а там за стільки років нічого не змінилося. А життя минає! Раптом це все зовсім не те, чим я мав займатися?

– Сергію, не кажи дурниці! – розлютилася я. – Ти ж сам казав, що криза середнього віку та пошук самовизначення – це все не про тебе. А сам ти зараз чим займаєшся?

– Ну, тепер я зрозумів, що це не дурниця! – теж закричав у відповідь чоловік. – Мені справді погано, і більше я так не витримаю. Я хочу стати письменником!

Тут я просто втратила мову. А Сергій на повному серйозі почав розповідати, що в нього вже років п’ять є просто геніальна ідея для книги, але все не було часу, щоб її здійснити. А тут, якщо я візьму на себе утримання сім’ї на рік-два, він якраз встигне все написати, продасть цю книгу якомусь видавництву, і ми розбагатіємо і зможемо не працювати все життя.

– З чого ти взяв, що твоя книга взагалі буде комусь цікава? – запитала я. – Знаєш, скільки таких ось горе-письменників існує? Невизнаних геніїв із заводу.

Чоловік образився, сказав, що я нічого не розумію, що, в принципі, не дивно, бо я завжди була вся така приземлена матеріалістка, яку крім грошей нічого не цікавить. Я відповіла, що якби мене цікавили лише гроші, я б не вийшла заміж за жебрака студента.

Загалом ми сильно посварилися. Але я подумала, що Сергій все зрозумів і кинув свою дурну ідею. А через тиждень виявилось, що ні, не покинув.

Він сказав мені, що звільняється через місяць. При тому, що моєї згоди він не спитав, а просто поставив перед фактом.

Я відповіла, що якщо він так зробить, я подам на розлучення. Чоловік сказав, що якщо мені гроші важливіші за його душевне благополуччя, реалізацію і психічне здоров’я, я можу так зробити.

І я тепер у безвиході. З одного боку, я чітко розумію, що жодної геніальної книги він не напише. І два роки тягти сім’ю я не збираюся. З іншого боку, ми все-таки стільки років одружені, і розлучатися я не готова.