Чоловік загримів в лікарню. Я приготувала холодець і помчала до нього, а в його палаті донька з нотаріусом

Майже 5 років тому я зустріла чоловіка своєї мрії. На той момент мені було майже 40, а йому 55. Я розлучена з 2 дорослими дітьми. Він теж уже неодружений, доросла дочка живе в іншому місті. Ніщо не могло стати на заваді нашому щастю, і я переїхала жити до Міші.

Мої доньки залишилися жити у нас удома. Вони навчалися в одному університеті і чудово справлялися з господарством і без мене. А я переїхала до коханого. Ми якось і не думали грати весілля. Вік уже не той, нам і так було добре разом. Я живу в квартирі чоловіка, фактичного чоловіка, думала я. Навіщо мені цей штамп у паспорті? Так само думав і Михайло.

З його дочкою у нас стосунки не склалися. Вона ніколи не приїжджала до батька. Хіба що в Інтернеті спілкувалися. Справа в тому, що вона так і не змогла пробачити татові, оскільки саме він був ініціатором розлучення з її мамою.

Проте зрідка вона згадувала про нього. Він хотів би налагодити контакт зі своєю єдиною дочкою, але ніколи не тиснув на неї. А мене його Аня ніколи всерйоз не сприймала. Хоча я взагалі ніякого відношення до минулого шлюбу Міші не маю.

За ті п’ять років, що ми прожили з Мишком разом, одна з моїх дочок встигла вийти заміж і поїхати за кордон. Друга ж, як і раніше, живе в моїй квартирі. Але тепер разом зі своїм молодим чоловіком. Настюша чекає на дитину.

Я ніколи не думала, що мені колись доведеться повернутися до мого старого будинку. Але зараз ситуація складається не найкращим чином. Проблема в тому, що Михайло серйозно захворів. Так сильно, що його поклали до лікарні.

Я щодня бігала до чоловіка, приносила його улюблені страви. Одного з таких днів приготувала холодець і примчала, щоб дізнатися, як він почувається. Прогнози лікарів були невтішні. Вони давали йому не більше місяця.

У палаті я зустріла доньку Миші та нотаріуса. Мені не треба було нічого пояснювати, все й так було ясно. Донька згадала про батька, щоб стати його законною спадкоємицею. Але до чого це все? Адже ми з чоловіком не разом офіційно.

Мені стало так боляче від усвідомлення, що його дочку цікавить лише квартира. Зі мною вона навіть не привіталася. А про те, щоб сказати мені спасибі за турботу про її батька, вона й не думала. Просто забрала всі документи та демонстративно вийшла з палати.

А чоловік, мій любимий Міша, зі сльозами на очах вибачався переді мною. Мовляв, не може він по-іншому вчинити, тому одразу переписав на неї квартиру, щоби зайвих проблем після його відходу не було. Свята людина! Він все ще відчуває провину перед донькою, бо захотів піти з сім’ї. Я його розумію.

Але я не знаю, що мені робити. Я не хочу думати про те, що буде, коли Міші не стане. Але, на жаль, я маю планувати своє майбутнє. І мені доведеться з’їхати із квартири чоловіка. Але куди? Жити разом із дочкою, її чоловіком та їхньою дитиною, яка скоро народиться, я не зможу.