Чоловік все життя змушує сидіти в чотирьох стінах, навіть до мами не відпускає…

Лариса та Юрій одружилися ледь жінці виповнилося 20 років, чоловік старше своєї половини на 8 років. Через рік після весілля на світ з’явилися двійнята: син і дочка. Тепер діти вже студенти, самостійні у побуті.

– З ними в дитинстві було справжнє пекло, – згадує Лариса, – одні збори на прогулянку чого коштували. А я одна. Юра працював, моя мама далеко, а мама Юри вважала, що внуків досить бачити у свята. Я не в образі на неї за це, наші діти, наші й турботи.

Спочатку жінка була замкнена вдома, всі її розваги в перші роки сімейного життя: прогулянки на дитячому майданчику або в парку, поліклініки, дитячий сад і школа. Мама відвідувала дочку сама, з подругами було зустрічатися ніколи.

– Ну чому б Юрі тобі не допомагати хоча б у вихідні? – питала мама по телефону, молоді, а сидите, як два овочі. Зібрали дітей і в кіно!

– Я і так за тиждень виснажуюсь до стану амеби, – відмовлявся чоловік, – дай хоча б вихідні провести спокійно.

– Так, – погоджується Лариса, – Юрі довелося нелегко, він на двох роботах працював, адже у нас ще й іпотека. Але кредит давно виплачений, діти виросли. А він не хоче нікуди й ніколи. Хоча ні, брешу, він дозволяв собі походи на рибалку або на футбол з мужиками. Навіть у вихідні, навіть, коли діти зовсім маленькими були.

– Я маю право на те, щоб провести вільний час, як мені хочеться, – відповідав тоді ще молодий чоловік на докори дружини, що з нею і дітьми його нікуди не витягнути, а з друзями – охоче.

Але і Юрій давно закинув свої походи: хтось із приятелів зовсім спився, хтось одружився і проводить час з сім’єю, та й чоловік Лариси з роками почав осідати вдома. На дивані.

– І якби ж то сам не ходить нікуди, – каже жінка, – але і я зберуся – образиться, три дні може не розмовляти. Можна подумати, що потребує мого цілодобового сидіння поруч. Але ж він за цілий день може ні разу зі мною не заговорити: не вилазить з ноута або телефону.

– Я до мами на тиждень поїду, – повідомила Лариса чоловікові пару місяців назад, – скучила дуже і по ній, і по сестрі, і по подругах дитинства.

– Поїдеш, – заявив чоловік, – можеш назад взагалі не повертатися.

При цьому їхати разом чоловік категорично відмовлявся. Тут слід додати, що в інших аспектах життя Юра абсолютно не був домашнім тираном: Лариса у нього не клянчила грошей, не звітувала за кожну копійку, Юра не вередував і не висловлював претензій про її куховарство, виховання дітей і ведення домашнього господарства.

– Так прикро стало, – каже Лариса, – немов я не до мами їду, а на курорт, та ще й не сама. Але я знаю, що слова ці – не порожній звук.

– Мамо, – я б так не змогла, – каже вже доросла дочка, – ти ще зовсім молода жінка, а вдома просто закисаєш. З татом же нікуди не вийдеш: ні в театр, ні на виставку, ні до друзів. Жах. При цьому майже з 20-ти років одні пелюшки та наші соплі, вважай, життя не бачила.

А ось син навпаки, в усьому батька підтримує, сам домосід. Дочка Лариси, надивившись на сімейне життя батьків, не бажає виходити заміж рано та заводити дітей. І сама Лариса все частіше починає думати, що піде вона від Юри, її життя наповниться новими подіями, заграє яскравими фарбами. Але зважитися на це непросто.

– Син не зрозуміє, – вважає жінка, – квартиру ділити чи що? Або знімати собі житло. Але і так жити вже нестерпно. Я відчуваю, що все мимо мене проходить. За сучасними мірками мені ж зовсім небагато років.

– Все це примха, – каже мама Юри, – вітер в голові. Тобі повинно бути соромно, ти ж не дівчинка-студентка. Радуйся, мій син – відмінний сім’янин. А тобі все б пурхати!

І що робити? Життя проходить повз в компанії чоловіка, від якого слова за цілий день не почуєш? Який і сам сидить на дупі рівно, і дружину нікуди не пускає? Або нерозумно руйнувати сім’ю через те, що в кіно з подругами не сходила?

А може і не відпрошуватися нікуди, а мовчки робити те, що подобається, ну позлиться, а потім і звикне нудний чоловік до того, що у дружини теж є право особистої свободи?