Чоловік утримує дорослу доньку від першого шлюбу, а її бажання тільки ростуть

Чоловік продовжує повністю утримувати свою дочку від першого шлюбу, хоч вона давно не дитина, двадцять чотири роки дівчині. При цьому працювати відмовляється, все вигадує історії для батька та гроші з нього тягне, він їй відмовити не може. Але це наш сімейний бюджет, у нас є своя дитина, а чоловік витрачає гроші на примхи дорослої ледарки.

У чоловіка до мене вже був шлюб, є дочка, котрій на момент розлучення було п’ятнадцять років. Те, що чоловік залишив спільно нажиту квартиру в тій сім’ї, переписавши свою частку на дочку і що платив аліменти, мене не бентежило. Я розумію, що це спільна дитина, якій вона повинна допомагати. Якби він зробив інакше, я б його перша не зрозуміла.

З самою дівчинкою я не була знайома до її повноліття. Зустрічатися з нею я йому ніколи не перешкоджала, але одразу дала зрозуміти, що у своєму домі бачити її не хотіла б. Вони бачилися десь на нейтральній території, що влаштовувало всіх.

З аліментами теж проблем не виникало, чоловік добре заробляє, я теж не скаржусь на зарплатню, нам вистачало. Колишня дружина не нахабилася і нічого більше не вимагала, великі витрати обговорювалися заздалегідь, екстрених ситуацій на моїй пам’яті не виникало, або я про них не знаю.

Так збіглося, що повноліття старшої дочки чоловіка збіглося з появою у нас дитини. Я тоді сміялася, що у чоловіка просто як конвеєр – одну виростив, тепер давай берися за другого.

Чоловік наполіг, щоб його старша познайомилася зі своїм братиком, таки вони рідні. Я не бачила в цьому сенсу, але сперечатися не стала, хай так буде. Тоді чоловік запросив доньку до нас у гості.

За першим враженням нічого сказати не можу. Дівчинка, як дівчинка, по моді одягнена, добре нафарбована, ввічлива. На цьому все я з нею особливо не спілкувалася, більше займалася дитиною. Тоді мені здавалося, що далі все буде так само, як було до того – воно живе своїм життям, а ми своїм.

Але виявилося, що дівчина мала інші плани. Раніше гроші отримувала її мама, тож проблем у нас не було, а тепер чоловік давав гроші їй прямо. Тут у неї почав прокидатися апетит, зважаючи на все. Вона вкотре попросила грошей, другий, третій раз, а потім зрозуміла, що з батька можна мотузки вити, давлячи на жалі, і почала нарощувати темпи.

Я не планувала засиджуватися в декреті, але рік вважала за потрібне провести з малюком, зовсім маленького залишати з нянею не хотілося. У цей період у нас залишилася тільки зарплата чоловіка, тож я помітила, що грошей стало замало.

З’ясувалося, що він оплачує дочці оренду житла, щоб вона жила ближче до університету, це центр і там квартири коштують дуже недешево. Мене це обурило, бо в неї є де жити, а це якесь дурощі – не хочу їздити автобусом, хочу дорогу перейти і бути на місці.

Я пояснила чоловікові все спокійно та без скандалу. Він погодився, що дорогувато виходить, коли погоджувався, не думав, що стане в таку копійчину. Поговорив із дочкою, вона знайшла сусідок і сума значно зменшилась. Хоча, на мій погляд, можна було зовсім відправити її жити до матері. Але я напирати не стала.

То був перший, але далеко не останній перегин, на який дочка прогнула мого чоловіка. Він оплачував їй тури на море, дарував дорогі гаджети, повністю утримував. Я на той час уже вийшла на роботу, тому фінансова прірва нам не загрожувала. Чоловік віддавав мені гроші на господарство, сина, спільні потреби та мої якісь примхи, а якусь частину залишав собі, як він нею розпоряджався була його справа. Тож ми домовилися.

Поки це не позначалося на фінансах сім’ї, я особливого невдоволення не висловлювала. Хоча коли дочка чоловіка закінчила університет, але так і не влаштувалась на роботу, залишившись на повному забезпеченні батька, я обурилася. Це вже було занадто. Чоловік казав, що це тимчасова міра, доки вона не знайде роботу, але щось підказує мені, що вона її навіть не шукала. Тому що за три роки не знайти собі роботу – це треба добре постаратися.

Рік тому дівчина з’їхала до свого молодого чоловіка, я думала, що грошей йтиме менше, адже за квартиру не доведеться платити, але не тут було. На місце цих витрат прийшли інші, приблизно таку ж суму. Мене це стало дратувати ще сильніше, а скільки можна терпіти?

Влітку ж пролунав скандал, який визрівав увесь цей час. Наша дівчина зібралася заміж, тому від батька чекала добрий подарунок, а саме машину. Не якусь уживану стареньку іномарку, а нову, із салону.

Дізналася я про це, бо чоловік сказав, що має намір брати кредит. Щось у нас було відкладено, але таких грошей у нас не було, тому купити авто без допомоги банку неможливо. Сума платежу була значною.

Я не стала більше себе стримувати, тому сказала чоловікові, що він вже зовсім збожеволів зі своєю дочкою. На неї і так грошей витрачено цілу купу, але їй все мало. Тепер їй автомобіль потрібен, а батько біжить його купувати, адже донечка пальчиком тицьнула та попросила.

Виходить, що його частина у нашому сімейному бюджеті зменшиться, а в нас були свої плани, які тепер опиняються у прольоті, бо просто не вистачить грошей. Мене такий поворот справ не влаштовує, я й так дуже довго терпіла усі ці фінансові вливання у дорослу особу, яка зовсім не хоче сама щось робити. З іншого боку, її я чудово розумію – навіщо напружуватися, коли все подадуть на блюдечку.

Чоловік переконує, що це його остання витрата на дочку, але мені від цього не легше. До того ж, я не вірю, що це останнє. Потім вона знайде ще якийсь вагомий привід, вигадає сумну історію, а він розм’якне і платитиме. Поставила умову, що коли він візьме цей кредит, то ми розлучимося. Я втомилася від цього.