Чоловік утеплив дачу, щоб тікати від нашого сімейного життя. Запропонувала розлучитися – відмовився

Кілька років тому ми з Колею, на його наполегливе прохання, купили дачу. Мені було все одно, я садівництвом та городництвом ніколи не горіла і одразу сказала, що проводити там увесь вільний час не збираюся.

Але чоловік продовжував наполягати. Мовляв, ми там можемо просто відпочивати влітку, і друзів у гості кликати, і з дітьми та онуками збиратися. А щодо всіх дачних робіт – то він це бере на себе.

Купившись на ці обіцянки, я дала згоду на покупку. Після довгих пошуків ми знайшли невеликий миленький будиночок за пристойну ціну. Мені сподобалося, що там уже є готовий сад та газон.

Чоловік пообіцяв, що сам за всім цим доглядатиме, а мене попросив лише допомогти із прибиранням та ремонтом будиночка. Я погодилась.

Після того, як ми впорядкували дачу, я була змушена визнати, що це була хороша ідея. Це перше літо ми майже повністю провели там. І діти приїжджали, і друзі. І вдвох ми тут чудово відпочивали.

У наступні кілька років ми з Колею часто їздили на дачу, і все це нам дуже подобалося. Тільки ось було прикро, що вона займає досить обмежений період часу, тому що дача була неутеплена.

– Ех, було б тут тепло, я б тут і Новий рік святкувала, – якось сказала я чоловікові.

– Знаєш, – відповів він. – А я й сам про це давно вже думаю. Це чудова ідея. Так і зробимо.

– Ага, – засміялася я. – Знаєш, скільки це коштує?

– Нічого, – бадьоро відповів Коля. – Щось придумаємо.

І чоловік серйозно взявся до справи. Він витратив багато сил та часу, але за допомогою своїх друзів утеплив дачу. І вийшло шикарно. Тепер на ній можна було жити цілий рік.

– Який ти молодець! – сказала я йому. – Ти просто розумничка!

– Дякую, – відповів він. – А знаєш, що я ще вигадав? Я ж можу тепер із друзями тут збиратися. А то ти завжди шаленіла, коли я додому їх кликав.

Спочатку ця ідея видалася мені гарною. Коля почав возити своїх друзів на дачу, вони там пили, грали в карти, співали пісні під гітару. І мені не треба було не спати до ранку, а ще готувати їм, а потім ще прибирати за ними сміття.

Тільки ось згодом я почала помічати, що чоловік пропадає на дачі все частіше. Він використав кожну нагоду, щоб туди виїхати. Оскільки працює Коля дві доби через дві, то може робити це досить часто.

Спочатку він виправдовувався тим, що треба щось зробити на дачі, і простіше залишитися там, аніж приїжджати додому. То паркан поправити, то розетку поміняти, то дерева до зими підготувати. І я вірила.

Потім помітила, що чоловік взагалі проводить на дачі три-чотири дні щотижня і приїжджає тільки взяти речі та продукти. Коли запитала його про це, він одразу знайшов виправдання:

– Уявляєш, дізнався, що тут зранку дуже зручний автобус ходить. Я до роботи добираюся за п’ятнадцять хвилин швидше, ніж від дому.

– Я за тебе рада, – відповіла я. – Тільки мені все одно хотілося б бачити тебе частіше.

Але незважаючи на нашу розмову, Коля, як і раніше, продовжував пропадати на дачі. Якось я зрозуміла, що він уже тиждень не з’являється вдома.

“Коханку чи що собі там завів?” – подумала я.

І, не попереджаючи, поїхала розбиратися, в чому річ. Коля був дома один, слідів жіночої присутності я теж не виявила.

– Ну, поясни мені, що трапилося? – попросила я. – Тільки не треба відмовок на кшталт того, що тобі на роботу швидше добиратися.

– Та відпочиваю я тут від тебе, що незрозумілого! – раптом вибухнув Коля. – Ти вдома ні на крок не відходиш! То зроби, це зроби! Якісь плітки про колег по роботі розповідаєш, які мені зовсім не цікаві. То серіали свої на всю котушку вмикаєш. А тут зовсім інша річ. Я один живу, в тиші та спокої.

– Ах, то я тобі набридла? – запитала я. – Ну, добре, давай розлучимося.

– Робити мені нема чого, – пирхнув він. – Мене все влаштовує.

Я поїхала додому ні з чим. Так поки що й живемо. Вдома чоловік з’являється раз на тиждень, решту часу проводить на дачі. Розлучатися не хоче. І я не розумію, що з цим робити.