Чоловік при розлученні поділив навіть дитячі іграшки, не спілкувався із сином, переховувався від аліментів, а тепер не розуміє, чому син його не поважає

Ми розлучалися дуже некрасиво. Чоловік буквально ділив все, буквально все. Він перераховував виделки, вимагав виплатити йому вартість половини мікрохвильової печі, забрав половину постільної білизни.

Та гаразд білизна та вилки. Він забрав половину іграшок сина, заявивши, що це йому належить. Його не хвилювало, що перед ним стоїть шестирічна дитина і ридає. Причому йшов чоловік до жінки, пару разів вона з ним теж приїжджала, щоб допомогти йому вивезти все, що нажито непосильною працею.

Я тоді зрозуміти не могла, що вона за людина така. Вона хоче зв’язати своє життя з цим крихобором. А якщо вони розлучаться, то він також завзято ділитиме речі і з нею.

Від такого чоловіка я б, на її місці, пішла після першої ж подібної сцени. На жаль, у мене такої нагоди не було, я навчалася на своїх помилках.

Мені було дивно, що чоловік забрав частину іграшок сина. Я, як мати, не допустила б, щоб моя дитина грала в іграшки, які відібрали в іншого. А новій жінці чоловіка було нормально.

Розлучення було пеклом для моєї психіки. Ще й син дуже важко його переживав, я намагалася його підтримати, і себе зібрати з уламків. Все-таки не кожен день від мене чоловіки до коханок йдуть.

Пізніше довелося позиватися до аліментів, бо чоловік, який обіцяв їх платити добровільно, швидко врубав задню. Вічно у нього були якісь важливі витрати, а на сина грошей не вистачало.

Суд я виграла, чоловікові присудили аліменти, але вибивати їх доводилося через пристави. Він так і не став платити гроші на рідного сина.

Щоправда, і пристави часто нічим не могли допомогти, але це була принципова справа. Нехай і не платить, але й спати не буде спокійно, переживаючи, як би його не знайшли і не змусили платити гроші власній дитині.

Ми з сином прийшли до тями, продовжили жити так, ніби колишнього чоловіка ніколи в нашій сімʼї не було. Я працювала, син навчався і ходив у гуртки.

Татусь, який завжди приховується, жодного разу не прийшов відвідати сина, навіть не дзвонив. Мабуть, так було краще, зайвий раз син не згадував про свого біологічного батька.

Цього року син закінчує дев’ятий клас. Зовсім уже великий, мамина гордість. Я насправді сином пишаюся. Спортсмен, добре вчиться, не хамить, мені по дому допомагає без зайвих питань.

А з недавніх пір пишаюся ним ще більше, бо він гідно відповів недбалому батьку, який вирішив проявитися. Без скандалу, без бійки просто послав у відомому напрямку і зачинив двері.

Виявилося, що зі своєю новою жінкою він розлучився теж, тільки з нею той фокус, який він провернув зі мною, не пройшов. Вона його виставила з однією валізою і сказала, що якщо щось не влаштовує, то її брат все зрозуміло пояснить.

Жаль, у мене такої підтримки не було. Але я рада, що колишній таки нарвався на гідну відповідь. Мені про це розповіла колишня свекруха, але, звісно, ​​з позиції обурення вчинком чергової колишньої невістки.

– Ось ви полюбовно розійшлися, як люди, а ця… – емоційно розповідала вона, коли прийшла на останній дзвінок онука.

Я покивала, не стала ніяк розвивати розмову, бо мені не цікаво. А ввечері того ж дня приперся колишній чоловік. Йому захотілося привітати сина з останнім дзвінком.

Стільки років не спілкувався із сином взагалі ніяк, а тут щось трапилося, особисто прийшов привітати. Мабуть, мама відправила, він зараз у неї живе.

Я покликала сина, син подивився на дядька, він сказав йому, що думає про нього, зачинив двері і пішов до своєї кімнати. А колишній мені весь вечір писав, яка я погана мати, виростила хамло, яке хамить батьку.

Із задоволенням повторила слова сина вже і я, після чого закинула номер у чорний список.