Чоловік пішов із сім’ї. При цьому він забрав не лише свої речі, а й подарунки, які дарував синові

З чоловіком Віктором ми одружені тринадцять років, а нашому синові Артемкові нещодавно виповнилося вісім.

Син у нас довгоочікуваний та улюблений. Як тільки ми з чоловіком дізналися про вагітність, то одразу продали мою однокімнатну квартиру і купили двокімнатну квартиру, щоб у дитини була своя кімната. Зробили недорогий, але охайний ремонт.

З грошима у нас завжди були складнощі, але викручувалися як могли. Я у вихідні робила манікюр подружкам, чоловік брав підробітки.

Моя мама чомусь із самого початку не приймала Вітю і за будь-якої нагоди твердила:

– Відкладай гроші, не кажи йому про свою зарплатню. Ховай хоча б частину.

Але її не слухала.

Я працюю бухгалтером у школі, а Віктор майстром на машинобудівному заводі. І ось останні півроку наші стосунки якось зіпсувалися.

Чоловіка підвищили, і його зарплата, звичайно, збільшилась. У перші два місяці я трохи розслабилися, адже із грошима стало набагато простіше. Але на третій місяць чоловік почав підраховувати всі витрати та стежити за моїми покупками (раніше такого за ним не помічалося).

– Може, ще зошит заведеш? – спочатку жартувала я.

Але незабаром усе це справді дійшло до абсурду.

Тут треба пояснити, що я за своєю натурою дуже спокійна і не запальна людина. Тому, якщо справа доходила до сварок, я завжди за допомогою розмови вміла уникнути конфлікту.

Того дня вранці на сніданок я зробила бутерброди з ковбасою на всю сімʼю, приготувала кашу, заварила чай.

– Артеме, ти вже п’ятий бутерброд їж. Ковбаса зараз дорога. Три бутерброди за сніданок цілком достатньо, – зауважив чоловік нашому синові.

– Просто дуже смачно, прямо неможливо відірватися, – підтримала дитину я.

– Сьогодні ввечері я затримаюся на роботі, прийду після 22:00. Мені потрібно обробити деталі за стажером, – заявив чоловік.

– Добре, тоді вечерю тобі ми залишимо в холодильнику, – сказала я.

– Ще б ви не залишили! Я вас годую! – неприємно посміхнувся Вітя.

Я промовчала, не стала йому нічого відповідати. Вирішила просто не зважати на це. Я також працюю. Так, моя зарплата не велика, але й не копійки. Просто я ніяк не могла зрозуміти, чим був викликаний цей спалах гніву.

Наступного дня я прокинулася сама. У холодильнику стояла нетронута вечеря для Віті, яку я відклала йому з вечора. Я просто шкірою відчула якийсь незрозумілий холод, хоч у квартирі було тепло. За півгодини прийшов чоловік і квапливо почав збирати речі.

– Що трапилося? Що ти робиш? – здивувалася я.

– Я йду від тебе до іншої жінки, – сухо сказав Віктор.

– Стривай! Що сталося? – Я нічого не розуміла, а точніше відмовлялася щось розуміти.

– 5 років тому я зустрів свою однокласницю. Ти з Артемом тоді була у мами. Ми з нею тиждень відпочивали разом, – пояснив чоловік, продовжуючи вигрібати все із ящиків. – Півроку тому я дізнався, що вона тоді народила від мене хлопчика, тож я йду до неї. А ці речі я купував. Я і шафу заберу, і посуд приготуй, яку на мої гроші купувала.

У цей момент я ніби втратила всі емоції. Обличчя завмерло в якійсь масці: брови піднялися, куточки губ опустилися. Добре, що Артем був у школі.

Зібравши всі речі, чоловік вийшов із квартири. Щоправда, через 2 хвилини повернувся і почав витягувати з шафи сина новий одяг та взуття (ми їх заздалегідь купили до школи, коли були акції).

– Це ж речі нашої дитини! – крикнула я, коли ступор трохи відпустив. – Ти що зовсім розум втратив від жадібності?!

– Я купував, я й заберу! – заявив чоловік і пішов, голосно грюкнувши дверима.

Я довго сиділа, дивлячись на одну точку. Що робити далі? Як усе це пояснити синові? У голові каша. Сподіваюся, хоч квартиру залишить, адже більше в мене немає житла, та й купували ми її разом.

Таке я не могла уявити навіть у найстрашнішому сні. Ти будуєш сімейні стосунки, підтримуєш чоловіка у всьому, десь собі відмовляєш у радощах, народжуєш дитину, робиш все для загального блага сім’ї, а в одну мить все руйнується зі словами «я купував, я й заберу»