Чоловік пішов до іншої, бо вона народила йому сина. Ні я, ні дві дочки йому тепер не потрібні

Чоловік без роздумів та жалю залишив мене та двох дочок, бо інша жінка дала йому те, що я не змогла – народила спадкоємця, подарувала сина. Чомусь чоловік, за якого я вийшла колись заміж вважав це вагомим аргументом, щоб забути про вже двох дітей, зібрати речі, махнути ручкою і вирушити в нове життя.

Ми з чоловіком разом уже дев’ять років, виховували донедавна двох дочок. Старшій із них шість років, а молодшій три. Я вважала, що живемо ми добре, бо дах над головою маємо, батьки живі, а діти здорові. З грошима бувало тугувато, особливо в часи декретів, але це дрібниці, не голодували ж.

Чоловік ще під час нашого цукерково-букетного етапу стосунків мені розповідав, що він хотів би виростити сина. Точніше, він хотів двох дітей – хлопчика та дівчинку, але щоб старшим був хлопчик. Я тоді сприймала ці слова як мрію. Чи мало хто про що мріє? Мені здавалося, що головне, щоб діти були здорові, а якої вони статі вродяться, справа десята.

Коли я вперше завагітніла, то чоловік зі мною ходив на всі УЗД і прискіпливо з’ясовував, хто ж у результаті народиться. Лікарі прогнозували одразу дівчинку, навіть різночитань ніяких не виникало. Але чоловік намагався налаштовувати себе, що лікарі запросто можуть чогось не розглянути.

– Та що там взагалі на екрані можна побачити? Якась невиразна картинка. Я ж серцем чую, що в мене пацан народиться! – громогласно заявляв чоловік. Я ж із ним не сперечалася.

Але народилася наша старша дочка, повністю виправдавши прогнози лікарів і засмутивши новоспеченого тата. Він, звичайно, намагався приховати свої емоції, але було помітно, що він розчарований, що його мрія не здійснилася. Мені тоді стало прикро, адже це наш первісток, можна було б і не морочити голову з приводу статі. Головне, що народила без проблем і дитина здорова.

Чоловік із дочкою допомагав, але скоріше з почуття обов’язку, ніж із бажання. Мене це дратувало, але мама і свекруха хором мене переконували, що всі чоловіки так поводяться.

– Ти постривай, зараз підросте, ти його за вуха від дочки не відтягнеш. Просто поки це кричащий кульок, його чоловікам складно сприймати, як свою дитину.

Я розслабилася, а чоловік згодом насправді став виявляти у спілкуванні з дочкою більше ентузіазму. У мене відлягло від серця.

На рахунок другої дитини чоловік почав вести розмови одразу, як з’явилася така можливість. Але мене перспектива погодок не влаштовувала зовсім. У моєї сестри погодки, так вона з глузду вже сходить. Без маминої допомоги давно б уже збожеволіла. Тому я знаю, як це тяжко. Начебто б ці аргументи на чоловіка подіяли, хоча він не припинив регулярно запитувати, ну коли вже за другою.

Саме за другим. Чоловік був упевнений, що другою дитиною обов’язково буде хлопчик, інакше бути не може його дратувала.

Але друга вагітність настала. Чоловік знову ходив зі мною на УЗД. Двічі почувши, що буде дівчинка, втратив будь-який інтерес. По дому він продовжував допомагати, зі старшою дочкою грав, мені не грубіянив, але зацікавленості і якогось нетерпіння в нього вже не було.

На виписці він навіть не спробував зобразити якусь радість від появи дитини. Наче я не дочку народила, а за хлібом сходила.

Начебто все згодом налагодилося, але особливого бажання спілкуватися з дочками я за ним не помічала. Скажу – зробить, не скажу – сидітиме на дивані. Дітей від себе він не відштовхував, але й ініціативи не виявляв. На мої зауваження відмовлявся втомою.

Останні півтора року він насправді почав працювати більше. Воно й зрозуміло – двоє дітей та дружина у декреті. Розсіджуватися ніколи. Але виявилося, що причина його затримок, втоми та роботи у вихідні була інша. І нещодавно ця причина народила йому сина.

Два тижні тому чоловік прийшов додому дуже радісний. Сказав, що просто гарний настрій, весь вечір провисів на телефоні, а наступного дня вранці зважився на розмову. Дочекався, коли дітей удома не буде, хоч на тому спасибі.

Він оголосив, що йде з сім’ї. Точніше, він іде будувати іншу сімʼю, бо інакше не може. У нього є жінка, і ця жінка вчора народила йому сина, якого він так хотів. Тепер усі сили чоловік направить на виховання свого спадкоємця, на якого так чекав.

Я навіть лаятися не могла, настільки отетеріла від ситуації. Дев’ять років шлюбу, двоє дітей, а він іде до іншої, яка народила йому сина. Навіть не так – спадкоємця. Тільки було б успадкувати…

Чоловік радісно збирав валізи, а сам не переставав говорити, що дочок він, звичайно ж, не покине, платитиме аліменти, але на багато чого я можу не розраховувати, адже в нього тепер будуть інші витрати. Говорив ще щось, але я його не слухала. Я думала, як я поясню це все дочкам.

Якби чоловік сказав мені, що покохав іншу жінку, жити без неї не може і таке інше, мені було б боляче, але я б зрозуміла і навіть змогла б пояснити це нашим дітям. А зараз їм що сказати? Ваш тато вас не любить, бо ви гірші за сина?

Для себе я вирішила, що зроблю все, щоби дочки з ним не спілкувалися. Сумніваюсь, що він сам рватиметься, але навіть якщо й буде, то мисливство відіб’ю. Людина явно негаразди з головою, тому я не хочу, щоб вона подарувала дочкам психологічні травми.