Чоловік перестав мити свою чашку. Дружина не звернула на це увагу, але дарма. Це був перший дзвіночок

Один мій добрий знайомий, розумний чоловік, професор, перестав мити свою чашку. Раніше завжди мив. Поп’є чай чи каву, посидить, побалакає, – у себе вдома чи в гостях. Потім миє чашку і знову наллє свіжий чай або каву. Цілком звичайна і непомітна звичка.

І я звернула увагу, що він чашку мити перестав. Недбало став споласкувати під струменем води. Або просто наливати напій.

Ну дрібниця ж. Дрібна річ. Але потім він захворів на тяжку хворобу. До лікарів звернувся пізно, лікування вже не допомогло. І його не стало, йому ще не було шістдесяти. Міцний чоловік без поганих звичок.

Справа не в немитій чашці, звісно. Він став нехтувати миттям, бо втомився. Втомився. Морально втомився та фізично. Він надто багато працював і надто мало відпочивав. І мало заробляв, – обмаль для хорошого життя в достатку.

Весь час доводилося підробляти, шукати гроші, читати лекції після роботи, допомагати аспірантамм із дисертаціями, писати статті за гроші. Він забирав час у своїх наукових занять. Йому це було важко. Але жити треба. І дітям допомагати, і батькам стареньким.

І на миття чашки він заощаджував енергію. Це перше.

Друге – йому стало байдуже, з якої чашки пити. Він перестав дбати про себе. Тож і до лікарів пізно звернувся. Інстинкт самозбереження згас, інтерес до себе зник, сил мало стало, а він витрачав сили на роботу. Не на кохану, а на ту, яка приносила стерпний дохід. Він крутився як білка у колесі, але не помічав цього.

Так само, як не помічав, із якої чашки п’є. Це стало не таким важливим.

Зміна дрібних звичок – тривожний знак. Охайна і акуратна, навіть франтувата людина стає трошки неохайно.Трішки. Їй ліньки зав’язати краватку. У светрі зручніше!

Жінка, для якої порядок у будинку був дуже важливий, рідше прибирає будинок. З’являється пил – трошки. У раковині стоїть брудна тарілка. Це дрібниця! Але раніше такого ніколи не було. Або манікюр перестала робити жінка, яка його робила тридцять років регулярно.

Непитущий починає трішки випивати. Аматор походів і подорожей навіть у парк не хоче сходити, надто багато справ, та й клопітно це…

Це підкрадається руйнація та загибель. Ось із цих малопомітних змін починається шлях униз. Оточуючі можуть не помічати ці дрібниці; сама людина їх також не помічає. Але, за моїми спостереженнями, це сигнали втоми та руйнування. Тріщини у фундаменті життя.

Але це зауважуєш не відразу; настільки це слабкі сигнали. Як «SOS» з далекого корабля, що тоне…

Ганна Кір’янова