Чоловік, несподівано розбагатівши, вирішив, що може тепер командувати дружиною, а вона зобов’язана беззаперечно підкорятися, але все виявилося набагато складніше

— Сьогодні, одразу після сніданку, зробиш у квартирі генеральне прибирання, — почула Олена вимогливий голос чоловіка. — Хочу, щоб ти це зробила саме сьогодні. Чому саме сьогодні? Бо я так хочу? Це по-перше.

– По-перше? — не розплющуючи очей і не повертаючись до чоловіка, здивовано вимовила Олена.

— Не перебивай, коли каже чоловік, — суворо сказав Коля. — А по-друге, сьогодні субота, вихідний день. У будні ти працюєш, і в тебе немає часу.

Я, звичайно, міг би вимагати, щоб ти зробила прибирання завтра. Але я розумію, що тобі також треба відпочивати. Тому генеральне прибирання ти зробиш сьогодні, а завтра… Завтра я подумаю, що ти робитимеш.

Ти спитаєш, що сьогодні робитиму я? Чи стану я тобі допомагати? Відразу відповім, допомагати я тобі не стану. Тому що, поки ти наводитимеш лад у квартирі, я схожу в кіно. Навіть не так. Не в кіно, а в театр. Або навіть до опери. Я давно не був у опері.

На сніданок же я хочу оладки зі сметаною та варенням. І годі спати, Олено. Іди сніданок готуй. Незабаром дочки прокинуться. Сім ранку вже, а в тебе попереду багато роботи. Так, мало не забув, що стосується дочок, то вони залишаться з тобою і допомагатимуть тобі зі збиранням квартири. І я хочу, щоб до мого повернення все було закінчено.

Олена розплющила очі, повернулася на бік і уважно подивилася на чоловіка.

— Скінчилась ваша влада, Олено Ігорівно, — урочисто промовив Коля. — Тепер я головний у домі. Я! І житимемо ми за розкладом, складеним мною!

Що це означає? Це означає, що ми тепер житимемо так, як я того забажаю. Дванадцять років! Дванадцять довгих, болісних років я терпів. Але тепер усе. З мене вистачить! Відтепер буде так, як того забажаю я. Що? — з викликом промовив Коля, побачивши він глузливий погляд дружини.

— Нічого, — спокійно відповіла Олена. – Продовжуй. Я слухаю тебе уважно.

— А якщо нічого, тоді швидко схопилася з ліжка і метнулася на кухню. Сніданок чоловікові та дітям готувати. У тебе сьогодні багато справ, і все треба встигнути.

«Схопилася з ліжка! — захоплено повторювала Олена слова чоловіка. — Метнулась на кухню! А Коля такий кумедний. Перевершив сам себе. Цікаво, де він цього нахапався?

Але, в будь-якому разі, дякую йому. Порадував. Здійняв настрій з ранку. Бо навіть вставати не хотілося. Хотілося спати, спати, спати і більше нічого. Але тепер, після всього почутого, сну в жодному оці.

Господи, скільки років я чекала від нього цих слів. Скільки років!

Олені чомусь раптом стало дуже весело.

«Тижній тиждень був дуже напруженим, — думала вона. – По-перше, проблеми на роботі у чоловіка. Його знову позбавили премії. Зарплата і так вчетверо нижча, ніж у мене, то ще й премії позбавили.

По-друге, у дівчаток проблеми у школі. Останній тиждень вони знову погано вчилися.

По-третє, домашній клопіт. Зламався кран у ванній, а полагодити нікому. Карниз ось-ось звалиться комусь на голову. Та що карниз! Якби лише він.

У будинку багато всього такого відкрилося раптом, що вимагає ремонту, ремонту, поправки, заміни і так далі. Одна стара проводка чого варта. Все це надто втомило мене. Надто.

І я ніяк не припускала, що, прокинувшись у суботу вранці, почую від Колі таке. А він молодець. Побачив, мабуть, що мені вчора ввечері було дуже й дуже сумно, і вирішив мене вранці розвеселити. І в нього вийшло. Генеральне прибирання у суботу – це класно придумано.

Але з чого раптом він став таким дотепним? Може це якась гра? Втім, не має значення. Навіть якщо це гра і, швидше за все, так воно і є, що з того? Ігри – вони допомагають у відносинах.

Може, саме гри і не вистачало, щоб він нарешті став справжнім чоловіком. І треба його підтримати у цій грі. Але як?

По-перше, сьогодні ж відправлю дочок до мами. Нема чого їм тут робити, якщо тато вирішив пограти.

По-друге, судячи з його дотепних висловлювань, він вирішив грати роль вимогливого чоловіка. Хазяїна життя зображує із себе! Розумію. Але чим відповім йому? Яку роль мені відігравати? Це дуже важливе питання.

Чи грати роль неслухняної та химерної дружини? Чи, навпаки, зобразити із себе перелякану та шанобливу покірність? Знати б чого він хоче!

Ризикну припустити, що він хоче, щоб я грала непокірну дружину. Думаю, так буде правильно, бо лише в цьому випадку між нами у грі може виникнути конфлікт. Тоді як покірність не викликає жодного конфлікту.

І який у покірності сенс? Жодного. З покірністю і грати стане нецікаво, бо не буде конфлікту, а гра без конфлікту безглузда. Отже, вирішено, я граю непокірну дружину. А за його подальшими словами та вчинками я відразу зрозумію, чи правильно я визначилася зі своєю поведінкою».

Але Олена помилилася. Ах, як вона помилилася, прийнявши чоловіка за дотепного веселуна. Даремно Олена думала, що її чоловік дотепно жартує, що все це кумедна гра і не більше. Насправді все було інакше. І чоловік Олени був налаштований більш ніж серйозно.

Він не жартував і не грав. Жартувати, а тим більше грати, Коля був, в принципі, не здатний. Він всерйоз думав, що тепер і настав той час, коли він має право вимагати від дружини абсолютно всього, чого захоче.

«Тому що тепер, Олено, в цьому домі хазяїн я і тільки я, — думав Коля, — а твоє завдання (як моєї дружини) беззаперечно виконувати все, що я вимагатиму».

Але Олена цього не знала і тому чесно грала обрану нею роль непокірної дружини.

— Що я зроблю сьогодні? — суворо спитала вона. – Генеральне прибирання, ти сказав? Я правильно почула?

— Правильно, — анітрохи не зніяковівши, відповів Коля. — А до мого повернення з опери, а повернуся я годині об одинадцятій вечора, все має бути закінчено. І не дай Боже я дізнаюся, що доньки нічого не робили і тобі не допомагали. Покараю всіх.

– Як покараєш? — облизуючи губи і широко розплющивши очі, спитала Олена.

— Побачиш, — відповів Коля.

— Розумію, — серйозно промовила Олена. – Сюрприз буде. Дуже добре.

Дванадцять років тому Олена вийшла заміж за Колю.

Вийшла з великого кохання, як сама часто говорила Олена. Молодий, красивий, фізично сильний, рішучий та сміливий Коля здавався їй ідеалом чоловіка. Але вже незабаром після весілля Олена зрозуміла, що до ідеалу Колі було дуже далеко.

Вся його сміливість і рішучість миттю зникали, коли справа стосувалася справжніх труднощів. І варто було тільки цим справжнім труднощам почати виникати на життєвому шляху Олени і Коля (а труднощів було чимало, тому що вже через рік після весілля народилася перша донька, а ще через рік друга, а ще через рік третя, і труднощів було вище даху), так відразу Коля перестав бути сміливим і рішучим, і Олені доводилося брати на себе вирішення всіх проблем.

І якось абсолютно непомітно для всіх, у міру вирішення проблем, що виникають, Олена стала перетворюватися на главу сім’ї, на господиню будинку, а Коля — на безвольного і покірного виконавця всіх її побажань.

А Коля подумав, що, мабуть, так буде й краще.

«Нехай Олена думає, що вона вдома головна, — думав Коля. — Нехай вважає мене невдахою, незрозумілою, нездатною ні на що. Нехай! Мені так навіть зручніше! Зате не треба нічого робити, бо все робитиме вона.

Вона більше зароблятиме мене, вона розбиратиметься з усіма проблемами, які виникатимуть у домі, вона виховуватиме наших дочок і так далі тощо.

Все робитиме вона. А я, прикидаючись жалюгідним і ні на що не здатним, щасливо житиму-поживатиму і горя не знатиму. А нагородою їй буде усвідомлення, що вона у будинку головна».

Але Коля не підозрював, що думки людини дуже впливають на її стан. Граючи роль невдахи, не помітив, як вжився у цей образ і почав по-справжньому деградувати. І день за днем ​​опускався все нижче та нижче.

І вже в перші шість років, що вони були разом, Коля опустився вже настільки, що навіть почав викликати в Олени почуття неприязні. І Олена тоді вирішила розлучитися з Колею.

Але не розлучилася. Чому не розлучилася? Сильне почуття жалості до безпорадного чоловіка завадило.

Коля ридав, повзав перед Оленою на колінах і благав її не залишати його. І Олена повірила, що Коля без неї пропаде.

«Напевно, це я винна, що в мене такий чоловік, – вирішила тоді Олена для себе. — Це я не зробила з нього справжнього чоловіка, а перетворила його на «ганчірку». Отже, мені й відповідати за це до кінця свого життя».

Так вирішила Олена. Але вона поставила Колі умову .

— Так і бути, Коля, я не піду від тебе, і ми продовжимо жити разом, але з цього дня, оскільки ти не здатний бути в нашій сім’ї справжнім чоловіком, то робитимеш те, що я тобі скажу.

– Чому не здатний? — обурився був Коля.

— Все, що ти можеш, — розмножуватися, Коля. Ось це у тебе виходить добре.

— Але хіба для цього чоловіка цього мало, Олено?

– Мало, Коля. Крім можливості успішно розмножуватися, потрібно ще багато заробляти.

– Навіщо? – не розумів Коля.

– Довго пояснювати, – відповіла Олена, – та й безглузде це заняття – пояснювати тобі такі речі.

— Чому безглузде, Олено?

– Тому що ти все одно не зрозумієш. Надто довго я дозволяла собі сподіватися , що ти сам візьмешся за розум. Помилувалася. Моя вина, що ти перетворився на «ганчірку». Але я провини з себе не знімаю.

— Дякую, кохана, що не знімаєш із себе провини.

— Будь ласка. А за те, що ми разом, ти будеш виконувати всю домашню брудну роботу.

— Що ти маєш на увазі, Олено?

— Прання, прибирання, миття посуду тощо.

— Але ж я ще й працюю, Олено. Ти забула? Щодня та по вісім годин. П’ять днів на тиждень.

— Брудну роботу по дому, Коля, ти виконуватимеш, окрім своєї роботи, на яку ти ходиш щодня п’ять разів на тиждень і за яку тобі платять двадцять п’ять тисяч. Тоді як мені за той самий час, проведений на роботі, платять уп’ятеро більше.

— О четвертій, — уточнив Коля.

— Нехай о четвертій. У будь-якому випадку цього достатньо.

— Якщо ти вважаєш, що достатньо, то я не стану з тобою сперечатися.

– Так, я так вважаю.

– Як скажеш.

«Що я втрачаю зрештою? – розсудив тоді Коля. — Брудна робота по дому! Подумаєш! Пройду через це. Проте ніхто з мене нічого більше вимагати не буде. А вимити абияк посуд або випрати білизну, або прибратися в квартирі — це не так вже й важко.

Виконуватиму цю роботу абияк, аби Олена від мене відв’язалася. А якщо їй щось не сподобається, я одразу прикинуся слабким, безпорадним, розплачусь і примушу її саму все переробити. Або нехай дочки наші все роблять».

І Коля погодився. Але даремно Коля вирішив, що можна виконувати роботу по будинку абияк і абияк. Олена йому це не дозволила. І жодні сльози, жодні скарги Колі не допомогли.

Олена змушувала його перемивати жирний посуд і відразу виявляла сміття, яке він замітав під шафу, сподіваючись, що ніхто й нічого не побачить. А найголовніше, що й дочки не допомагали Колі виконувати брудну роботу по дому. Олена заборонила їм це.

— Не жіноча ця справа, — вчила вона своїх дочок, — мити і прати. Завдання жінки – бути самостійним і не залежати від чоловіка. Тому ви повинні добре вчитися, щоб, ставши дорослими, багато заробляти.

А коли хтось із дочок Олени, дорослішаючи і начитавшись жіночих романів, говорила про те, що жінка має бути слабкою і беззахисною, тендітною і ніжною, інакше її ніхто не покохає, Олена тоді відразу показувала дочці, що збунтувалася, на їхнього батька.

— Дивись, ким ти ризикуєш стати, доню, — говорила Олена. – Хочеш цього? Я заперечувати не буду. Одне твоє слово, і я вже зараз відійду і дозволю тобі почати жити так, як ти хочеш.

І, подивившись уважно на Колю, дочка, яка трохи збунтувалася, відразу приходила до тями, просила у матері прощення і говорила, що більше ніколи не дозволить собі подібної слабкості.

І ось минуло дванадцять років.

І за цей час Коля опустився вже нижче. А сьогодні вранці його не впізнати. Ще в п’ятницю ввечері спати лягала одна людина, а вже в суботу вранці прокинувся зовсім інша.

Що ж сталося?

А сталося те, що вночі до Колі зателефонувала мама і повідомила, що перевела йому гроші. Багато грошей. Просто так, щоб Коля купив собі щось і тим самим порадував себе.

— Я ж знаю, що ти «під підбором» у своєї дружини, синку, — сказала мама, — то хай хоч ці гроші принесуть тобі радість.

Коли Коля побачив, скільки грошей надійшло йому на рахунок, він мало не збожеволів від подиву. На його рахунку були мільйони.

Коля відразу передзвонив матері.

— Чому так багато, мамо? — одразу спитав він. – Звідки?

— Я вийшла заміж, синку, за дуже багатого чоловіка.

– Дуже багатого?

— Казково багатого. І він мене дуже любить. А я розповіла йому твою сумну історію. І він тебе пошкодував. І попросив мене переказати тобі ці гроші.

— Передай йому від мене велике спасибі, мамо, — сказав Коля.

— Йому не потрібне твоє «дякую», синку, — відповіла мама. — Коли він дізнався про твою історію, він дуже на тебе розлютився і сказав, що зневажає таких, як ти, і не хоче навіть з тобою знайомитися. І як моральна компенсація, за те, щоб ти не траплявся йому на очі, він і пожертвував тобі цю суму.

Для нього це не гроші, синку. Повір. На жаль, я не зможу тебе запросити до нас у гості. Але я все одно залишаюся твоєю мамою і іноді навідуватимуся до вас у гості. Ти не ображаєшся на мене, синку?

— Які образи, мамо? — радісно відповів Коля. — За що ображатись і на кого мені ображатись? На твого чоловіка за те, що він ставиться до мене з погордою? Так я сам ставлюся з презирством.

А за такі гроші, мамо, ця людина має право вимагати від мене будь-що. Навіть ніколи зі мною не зустрічатись. Тож ніяких образ, мамо. Все чесно.

— Я знала, синку, що ти правильно все зрозумієш. І будь щасливим.

— Тепер, мамо, я точно буду щасливий. Можеш навіть не сумніватися.

А вже вночі, лежачи в ліжку, Коля мріяв про те, як завдяки цим величезним грошам він змінить на краще своє життя.

«Я стану нарешті одноосібним господарем свого будинку, – мріяв Колян. – Справжнім главою сім’ї! А Олена… Олена буде мені руки цілувати, прислужувати і говорити «дякую» все життя.

А ще народжувати мені дочок. Саме дочок! І мої дочки теж мені прислуговуватимуть. Все життя, що залишилося. А коли я відчую, що настав час залишити цей світ, я розпоряджуся своїм майном так, щоб моїй дружині і моїм дочкам нічого не дісталося.

А дочок у мене на той час буде дуже багато. І вони всі на мене розраховуватимуть. А я візьму і відпишу все своє майно на вічний помин своєї безсмертної душі!

Так! Саме так я помщуся їм за всі ті страждання, на які вони мене прирікали протягом цих дванадцяти років».

Колю навіть не бентежило те, що страждати повинні були навіть невинні в цій дочці, які ще й не народилися, а тому ніяк не могли прирікати свого нещасного батька на якісь страждання.

“Вони теж винні, – міркував уночі Коля, – тому що вони жінки”.

***
Заснув Коля десь на початку п’ятої ранку. А коли прокинувся, одразу сказав Олені, чого він від неї хоче сьогодні.

І Олена взяла все це за гру. І замість того, щоб, як їй було велено, кинутися на кухню оладки смажити, вона зіпхнула Колю з ліжка і сказала, що за свою таку поведінку він мало того, що залишиться без сніданку, але до того ж сам зробить у квартирі генеральне прибирання.

Коля до цього не був готовий. У своїх нічних мріях він уявляв усе інакше. Він був упевнений, що його грізний голос змусить Олену підкоритися.

А вийшло все навпаки.

І тоді, лежачи на підлозі, Коля не витримав і сказав Олені все, що думає про неї. І у висловах Коля не соромився. Він наговорив Олені дуже багато неприємного. Але про те, що став власником великої суми, промовчав.

«Навіщо їй знати про мої мільйони, — міркував Коля, лаючись і поливаючи Олену брудом. – Не треба. А то раптом при розлученні захоче відібрати в мене половину. З неї станеться».

А Олена, слухаючи чоловіка, зрозуміла, що це не жарти та не гра. Що все дуже і дуже серйозно.

А коли Коля на завершення зізнався, що в нього весь цей час були й інші жінки, і навіть навів докази у вигляді знімків у своєму телефоні, Олена не витримала і за волосся витягла Колі зі спальні до передпокою, а з передпокою — на сходовий майданчик, і зачинила двері.

Коля, звичайно ж, намагався чинити опір, але останні дванадцять років життя перетворили його на рохлю. І йому просто не вистачило сил протистояти дружині. Все, що він встиг зробити, це схопити з тумбочки свій телефон.

Через півгодини Олена викинула на сходовий майданчик усі речі Колі і дві порожні валізки.

Одягнувшись і уклавши речі, Коля викликав ліфт. Але ліфт не працював і йому довелося спускатися з двадцять п’ятого поверху пішки.

«Нічого, нічого, — думав Коля. — Тепер це мене не лякає. З такими грошима я знайду собі іншу дружину».

Коля був уже на десятому поверсі, коли йому на телефон надійшло повідомлення, що сталася банківська помилка, внаслідок якої йому помилково було нараховано мільйони. Помилка ця вже виправлена, і тепер на його рахунку саме стільки грошей, скільки має бути.

І коли Коля подивився скільки грошей у нього на рахунку, виявилося, що мама йому надіслала всього вісім тисяч.