Чоловік нещодавно “втішив” мене звісткою, що його брат незабаром знову приїжджає на сесію, тому місяць житиме у нас. Радості, як ви розумієте, я не зазнала, бо ще свіжі спогади про його минуле проживання у нас

Брату чоловіка близько тридцяти років. Свого часу він вирішив забити на вищу освіту та пішов працювати, чим чимало засмутив батьків, але зробити з ним вони нічого не змогли

Ігор, так звуть дівера, не справив на мене позитивного враження. Безпардонний, хамуватий, зустрінеш на вулиці і одразу подумаєш, що він гопник.

На щастя, часто спілкуватися із цим дивом не доводилося. Ми живемо далеко від сім’ї чоловіка, що мене цілком влаштовує. До того, як дівер вирішив поступати в нашому місті, я бачила його всього два рази – на весіллі і потім на ювілеї свекрухи.

Але ось дорослий чоловік вирішив, що освіта все-таки йому потрібна, тому вирішив поступати. Вибір місця навчання припав на університет у нашому місті, що мене одразу насторожило.

І як невдовзі з’ясувалося, насторожило зовсім не дарма, бо мені було оголошено, що на час навчання Ігор житиме у нас.

– Він на заочку поступив, тому йому місяць під час сесії треба буде десь жити, а чого гроші витрачати, якщо у нас двушка, – пояснював мені, нерозумний, чоловік.

Я була незадоволена таким рішенням, але сперечатися не стала, все-таки яка-не-якка, а рідня. Але пошкодувала про своє рішення я вже за кілька днів після того, як Ігор оселився у нас.

Перша сесія, дівер приїхав, розташувався і став перетворювати нашу квартиру на звичний для себе свинарник. Посуд помити – не його царська справа, дякую, що хоч у раковину прибрав. Речі до кошика із брудною білизною донести? А навіщо, якщо можна просто розкидати їх по всій квартирі? Де зняв, там і кинув, челядь потім підбере.

Продукти до дому Ігор теж не купував, зате їв з апетитом, готувати доводилося щодня. Варила на три дні – наступного дня вже порожньо у холодильнику. А що діверу ще вдома робити? Жерти і бардак розводити.

Підлаштовуватись під наш ритм життя Ігор теж не збирався. Ночами в нього саме життя починалося – телевізор на кухні врубати, гриміти посудом, телефоном з кимось тріпатися, а що це може комусь заважати, його зовсім не турбувало.

Чоловіку я регулярно робила зауваження щодо його старшого брата, тому що мені він родич так, чисто номінально, я йому зауважень не робила, а ось чоловікові сам Бог велів поговорити і поставити брата на місце, але ніякого ефекту від цього не було.

Чи то він не зміг Ігореві пояснити щось, чи взагалі не став нічого говорити, але за той місяць, що тривала сесія, я була готова вже подавати на розлучення, тому що мене дістав і бардак, і постійне готування, і зовсім наплювальне відношення дівера.

Пройшли сесія на тиждень довше, розлучення ніби не сталося, але нерви мої були на межі. Особливо через те, що чоловік не вирішував проблему, а радив мені простіше до цього ставитись.

Бардак? Та гаразд, не такий уже й бардак. Часто готувати доводиться? А ти щось просте зроби, ми ж невибагливі. Заважає спати? Пігулки якісь попий, ось йому брат зовсім не заважає.

Коли дівер поїхав, я сказала, що більше він у нас не житиме. Чоловік тоді сперечатися не став і ми закрили цю тему. Я сподівалася, що ми зрозуміли одне одного.

Так я і перебувала в блаженному невіданні, доки не з’ясувалося, що скоро в Ігоря розпочнеться сесія, тому варто готуватися до його приїзду.

– Як я рідному братові відмовлю? Скажу, щоб він квартиру винаймав, хоча ми живемо тут у двійці? – обурювався чоловік.

Я навіть не стала нагадувати, що ця квартира моя. Просто сказала, що якщо Ігор сюди приїде, то вони обоє звідси підуть. Нехай винаймає квартиру, кімнату, домовляється з кимось із одногрупників. Мені все одно. У своїй домівці я його бачити не хочу, мені минулого разу вистачило.

Зараз чекаю, коли настане час сесії. Чоловік наче вдав, що зрозумів, але це взагалі нічого не означає. Можливо, він сподівається, що я жартую і не прожену його брата, коли той приїде. Даремно сподівається, ще як прожену.