Чоловік мені два роки вішав локшину на вуха про те, що у них на роботі не прийнято тягнути на корпоратив дружин та чоловіків. Типу, таке правило, якого всі дотримуються. Я вірила до цього року, доки не з’ясувала, що все це брехня, а мій чоловік просто не хотів мене брати із собою

П’ять років тому ми з чоловіком побралися. У нас уже є син, йому чотири роки. Я вийшла з декрету і вже працюю. Слава богу, дитина в садку хворіє не надто часто, а на підхваті у нас бабусі. Інакше мені знову довелося б сидіти вдома, а я так від цього втомилася.

Чоловік понад два роки тому змінив роботу, знайшов високооплачуване місце. Робота йому подобається, він перестав постійно скаржитися на колег, начальство та робочі моменти. Став не такий нервовий, що мене дуже тішило.

А що мене не тішило, так це те, що дозвілля чоловік вважав за краще проводити без мене. До друзів своїх він мене не брав, бо “ну що тобі там робити, серед мужиків-то”. Зі своїми подругами я під час декрету якось перестала спілкуватися. Я народила перша з нашої компанії і мене акуратно та поступово викинули з кола спілкування. Назад я рватись не стала.

Спілкуватися з матусями на дитячих майданчиках у мене не вистачало терпіння. Ну неможливо ж постійно розмірковувати про дітей, дитяче харчування та інше. Ну тиждень, ну два, гаразд, місяць, але далі куди?

На колишній роботі чоловіка я була один раз із ним на корпоративі. На новій роботі не була жодного разу, бо чоловік казав, що у них є негласне правило, що на корпоративи приходять лише співробітники, без дружин, чоловіків та іншої рідні. Якщо так, то я й не напрошувалася. Тим більше що нікого з колег я в чоловіка не знала. Досі.

Нещодавно я в магазині зустріла свою шкільну приятельку, яку не бачила вже років із десять. Раніше вона жила з чоловіком в іншому місті, а тут вони повернулися. Ми з нею розмовляли, вона спитала, де я працюю, я – де вона.

– Та я поки що в пошуку, щось ніяк не знайду нічого до душі. Добре хоч чоловік швидко зміг влаштуватися. Він працює у ****, може знаєш?

Ще б я не знала, там же працює мій чоловік. Ми посміялися з збігу і почали домовлятися про зустріч.

– Ні, у п’ятницю ми не можемо, у них же корпоратив, – сказала подруга.

– Ну, хай мужики йдуть на свою гулянку, а ми з тобою зустрінемося, посидимо!

– А ти що, не йдеш на корпоратив? – здивувалася подруга.

– А ти що, йдеш? – не менше здивувалася я.

Виявилося, що вона збирається разом із чоловіком. Ні про яке “негласне правило” вони не чули. Ми швидко обмінялися телефонами і звернули розмову. Мені було не дуже приємна ситуація, що склалася.

Цілий день я не могла вирішити, треба розмовляти з чоловіком на цю тему чи не треба. Але вирішила поговорити. Увечері після вечері розповіла, що зустріла подругу та переказала нашу розмову.

– Уявляєш, у неї чоловік працює разом із тобою. І вони разом ідуть на корпоратив.

Чоловік помітно напружився. Спочатку намагався якось відмазатись, що новенькому, мабуть, просто не сказали ще про правило. Але потім зрозумів, що дуже непереконливо це все виглядає.

– Ну, і що ти від мене тепер хочеш? Так, я не брав тебе із собою на корпоратив. Але не через те, що у мене там із кимось шашні, а тому, що не хочу на повідку весь вечір сидіти. Я туди відпочивати йду, і не хочу, щоб ти мене смикала. Надивився на тих, хто приходить парочками – не відпочивають люди. Я так не хочу.

Мені стало прикро. Начебто я поводитися не вмію і постійно ставлю чоловіка в незручне становище або заважаю відпочивати, що я істеричка, яка слів не розуміє, і їй потрібно тільки брехати. А вже брехати в таких дрібницях взагалі остання справа. Якби він просто одразу сказав, що не хоче мене з собою брати, бо йому комфортніше відпочивати без мене, було б не так прикро.

У нас буде скоро теж буде корпоратив на роботі, на нього я піду сама. Якщо чоловік хоче відпочивати окремо, то нехай потім не обурюється, не перша я почала таку практику.