Через принциповість чоловіка довелося влізти в іпотеку. Тепер маємо кредит, який нам не був потрібен

Принциповий чоловік – горе в сім’ї. Принаймні в моїй. Сам вигадав нам на голову проблему, яку тепер самовіддано вирішує. Адже цієї проблеми могло б і не бути, якби чоловік просто перестав чіплятися за нікому непотрібні принципи.

Познайомились ми з Данею ще в університеті. Він вигідно виділявся на тлі інших дурнів-одногрупників. Був серйозним, слово своє тримав, спокійний, ввічливий. Та й зовнішність не підкачала. Дівчата за ним табуном бігали, але вибрав він саме мене.

Поки зустрічалися, обидвоє жили у гуртожитку. Все було як у казці. Даня був справжнісіньким лицарем на білому коні. До того ж він встигав не лише вчитися та проводити час зі мною, а й працювати. Тому без квітів та презентів я не залишалася.

На закінчення університету батьки зробили мені королівський подарунок – купили двокімнатну квартиру в тому місті, де я вчилася і вирішила залишатися далі жити. Складалося все чудово – коханий чоловік, диплом, власне житло, а попереду ціле життя.

До речі, сам Данило був місцевим, але зміг пробитися до гуртожитку, бо вважав, що після закінчення школи вже не годиться жити з батьками.

– Розумієш, треба одразу налаштовуватися на серйозний лад. А життя з батьками розхолоджує. У мене старший брат досі живе з батьками, а йому вже тридцятник. Ще й дружину з дитиною на шию їм повісив. Ні, я так не хочу, – пояснював мені наречений.

Жити разом зі мною Даня також відмовився. Я вирішила, що це через те, що ми офіційно не одружені, тож не переживала. Але виявилось, що весілля нічого не змінить.

Ми розписалися, злітали відпочити, а майже одразу після прильоту чоловік завів розмову, що треба купувати квартиру в іпотеку. У мене очі на лоба полізли. Навіщо іпотека, якщо маємо своє житло?

– Не в нас, а в тебе, – поправив мене чоловік. – Я не хочу у примаки. Я чоловік, повинен привести свою жінку до свого дому. Тому братимемо іпотеку.

Ось такий безглуздий принцип. Даня взагалі хотів запропонувати здати мою квартиру і переїхати на орендовану, поки будемо накопичувати на іпотеку, але я стала дибки. Ще цього не вистачало – свою віддати чужим людям, а самим тертися чужими кутами. До сварок доходило, але зрештою мені вдалося переконати його від оренди житла.

Коли новина про іпотеку дійшла батьків, нас відмовляли всі. Намагалися пояснити Дані, що він просто в нікуди погрожує купу сил і переплатить банку, наводили інші докази, але він стояв на своєму.

Я зрештою погодилася, тому що його аргумент про те, що ми зможемо залишити дитині своє житло, мене переконав. На перший внесок накопичили відносно швидко. Оскільки чоловік працювати почав ще в універі, зараз він уже мав досвід та зміг влаштуватися на добру роботу. Я поки що кар’єрними та зарплатними успіхами похвалитися не могла. Але частину грошей на перший внесок дали свекри.

Так ми стали володарями ще однієї двійки. На настійну вимогу чоловіка, ми переїхали туди відразу після легкого ремонту. Ставши рівноправним господарем квартири, чоловік заспокоївся і ми стали спокійно жити далі. У мою квартиру знайшлися мешканці, тож іпотека платилася без надриву.

Але це пишнота швидко скінчилося. Мешканці почали затримувати оплату, а згодом взагалі сказали, що з’їжджають. Нових знайти не вдавалося. Кредитне ярмо стало тиснути набагато сильніше, довелося суттєво скоротити витрати. Три місяці не могли знайти нових мешканців, але все ж таки здали квартиру, хоча ціну довелося знизити, від чого зросла наша частка в оплаті іпотеки. Чи не критично, але неприємно.

Положення тільки почало вирівнюватися, як я залишаюся без роботи. Пройшла реорганізація і я залишилася не при справі. Тільки-но почала шукати роботу, як з’ясовується, що я в положенні. Токсикоз такий, що кілька разів доводилося до лікарні їхати. Ні про яку роботу вже йти не може – я просто не переживу співбесіду.

Чоловік одразу сказав, що про абoрт можна навіть не заїкатися. Народжуватимемо, все буде добре, він мені це обіцяє. Своїх обіцянок Даня не порушував жодного разу, тож я повірила.

Він влаштувався на другу роботу, а я, коли мене трохи відпустив токсикоз, почала шукати якісь підробітки, які були мені під силу в моєму становищі.

Незабаром мені народжувати, а всередині наростає паніка. Ми й зараз живемо не сказати, що добре, швидше стерпно, але це тому, що я підробляю, чоловік на двох роботах працює, і квартира здається. А скоро мені буде не до підробітку.

Якщо чоловік позбудеться роботи чи мешканці з’їдуть, то як ми платитимемо цю нікому непотрібну іпотеку? Стільки вже сил і нервів у неї вбухали.