Через противну звичку чоловіка вони опинились на вулиці

Чоловік Валерії має дуже противну звичку: стрижені нігті він завжди складає у квіткові горщики й пишається тим, що хоч трохи удобрив рослини. І все б нічого, тільки квіти належали не самій Валерії, а її бабусі, у квартирі  якої жила пара до недавнього часу. Ситуація далеко не найприємніша.

Майже два роки вони нормально у бабусі прожили, відразу після весілля переїхали. Бабуся сама запропонувала, щоб внучка з чоловіком чужим людям за оренду не платили. Пів року вона на дачі жила, а молоді вдвох на квартирі. Краса. Валерія з чоловіком на себе продукти та комуналку взяли, бабуся так раділа, що у неї більше грошей з пенсії залишатися буде.

Ідилія тривала недовго: до першого повернення Поліни Максимівни з дачі в кінці вересня. Буквально через годину після її повернення пролунав її крик:

– Це що таке?

Валерія, все кинувши, побігла до бабусі. Пенсіонерка тримала в руках квітковий горщик з квітами і кричала:

– Лєра!  Ти подивися! Ви що наробили?

Валерія підійшла ближче і розгледіла, чому обурена бабуся: на поверхні землі в горщику лежали купки з нігтями. Вона одразу зрозуміла, чиїх це капосних рук справа і заспокоїла бабусю, пообіцявши все прибрати та поговорити з чоловіком.

З Юрою вона поговорила, він  пообіцяв більше так не робити. Заодно здивувався: мовляв, у нього вдома завжди так робили, для квітів корисно, ніби як добриво. Валерія розсміялася – ну яке, нафіг, добриво? Хоча, якщо це вигадка її свекрухи, то вона не здивована. Інцидент був вичерпаний.

Але, про всяк випадок, Поліна Максимівна забрала всі горщики до себе в кімнату. Валерія замовила бабусі пару красивих підставок, щоб вони не стояли де доведеться. Поки бабуся була вдома, ніяких намірів у бік квіткових горщиків Юра не робив. А навесні, варто було Поліні Максимівні виїхати, він знову взявся за старе.

Але в це раз молодий чоловік був розумніший: відходи від свого манікюру і педикюру він закопував в землю. Нагадаю: квіти стояли в кімнаті у пенсіонерки. Восени, після повернення бабусі та тиші з цього квіткових горщиків, Валерія зітхнула спокійно: чоловік все зрозумів. Тиша тривала рівно до моменту пересадки квітів.

– Лера! Якого біса! – кричала Поліна Максимівна.

Відразу після цього парі було сказано збирати речі. Поліна Максимівна не виставила внучку і зятя в той же день, вона дала їм час на пошук квартири або кімнати.

Валерія просила бабусю заспокоїтися, обіцяла, що більше подібного не повториться. Але її образило не тільки те, що Юра продовжив пакостити, але і те, що він ходив в її кімнату в її відсутність. Їм було виділено дві кімнати з трьох, а вони цього не оцінили.

З чоловіком Валерія  тоді посварилася. Він тільки винувато розводив руками:

– Кохана, я все життя так робив!

Ось сказав би відразу, вона б купила пару горщиків їм в кімнату. Але ні, треба було мовчки продовжувати свою брудну справу. З тим, що виселили їх справедливо, Юра погодився. Він вибачився перед бабусею, приніс їй кілька пакетів з супер-пупер-ґрунтом для кімнатних квітів. Але вони все одно переїхали, коли знайшли квартиру.

Батьки Валерії поставилися до події спокійно, молодого зятя засуджувати не стали. А мама Юри свого часу все поривалася нанести візит Поліні Максимівні, під приводом «образили хлопчика, ай які нехороші!».  Юра сам тоді з матір’ю поговорив, вона  бабусю в спокої залишила. Ще вона подарувала сину великий горщик з фуксією, спеціально для Юри.

Ну ось звик він так робити, скільки розмовляла – все безглуздо. Добре, хоч бабуся охолола, в гості кличе, дарами городу балує. Валерія зі  звичкою чоловіка змирилася. Могло б бути й гірше: наприклад, Юра міг би виявитися маминим синочком або голосно хропіти ночами.