Через постійну допомогу своїх батьків чоловік зовсім розслабився, але мене це не влаштовує

Мені пощастило зі свекрами, але, мабуть, не пощастило з чоловіком. Він чомусь вважає, що якщо нам так добре допомагають його батьки, йому самому щось робити для сім’ї вже не потрібно. Але мене такий стан справ не влаштовує. За допомогу свекрам дякую, звичайно, але чоловік і сам повинен якось ворушитися.

Я одружена вже п’ятий рік. Коли ми з Микитою одружилися, я бачила в ньому цілеспрямовану молоду людину, яка до своїх двадцяти семи років досягла певного рівня. Він мав освіту, стабільну гарну роботу, своє житло і чіткий план на майбутнє.

Перший рік усе було гаразд. Ми обидвоє працювали, хотіли брати квартиру по-більше, а потім я мала піти в декрет. Однак у чоловіка почалися проблеми на роботі і його за підсумком звільнили. Тішить, що на той момент у нас не було іпотеки. Микита досить швидко знайшов нове місце, але зарплата там була набагато нижчою. А тут ще й я завагітніла.

Вагітність відбувалася у супроводі безперервного токсикозу та інших супутніх проявів, які заважали мені працювати. Грошей стало бракувати. Тоді нам перший раз і прийшли на допомогу батьки чоловіка.

Безпосередньо вони гроші не стали давати, але щотижня набивали наш холодильник продуктами, купували мені всі необхідні вітаміни, допомогли купити ліжечко та коляску. Їхня допомога була дуже відчутна. Ми приймали її з вдячністю, оскільки розуміли, що інакше нам не вижити.

Мої батьки теж не стояли осторонь, але у них можливостей допомагати було менше. По-перше, вони жили в іншому місті, а по-друге, у мене є ще молодша сестра, яку батьки тоді доучували в школі. Отже, основна допомога йшла саме від батьків чоловіка.

Після народження дитини я на якийсь час відключилася від домашніх справ, вся моя увага була сконцентрована на дочці. Було дуже незвично і страшно, моя мама приїхала до мене на допомогу, але всього на два тижні, які пролетіли для мене в одну мить. Але свекруха не кинула мене одну.

Людмила Анатоліївна, мати чоловіка, дуже ненав’язливо допомагала у всьому. Вона приходила до нас, приносила вже готову їжу, допомагала мені з дитиною, давала можливість виспатися, вчила різним потрібним речам. Без її допомоги я б у перші півроку життя доньки, мабуть, посивіла.

З часом, коли свекруха розуміла, що я вже впораюся сама, вона також ненав’язливо вийшла. У гості вони приходили, це так, але саме в гості. Я їй дуже вдячна за тактовність та розуміння. Людмила Анатоліївна примудрялася допомагати так, що я не почувала себе зобов’язаною, а це дорогого вартує.

У чоловіка все було на колишньому рівні. Нової роботи він не знайшов, я навіть сумніваюся, що шукав. Свекри продовжували приходити у гості, набиваючи холодильник та купуючи подарунки для онуки. Дуже добре, але вже було незручно. Виходило, що вони нас утримують.

Я розмовляла з чоловіком на тему того, що час уже злазити з шиї батьків. Ми, зрештою, дорослі люди, у нас вже своя дитина є. Чоловік згідно кивав і обіцяв, що незабаром влаштується на іншу роботу, яка буде нас повністю забезпечувати.

Ось уже я вийшла з декрету, а чоловік все також шукає краще місце. Мене такий стан справ почав дратувати. Зараз я отримую більше, ніж він, ми можемо добре жити тільки через те, що нам допомагають його батьки. Я пробувала відмовлятися, але Людмила Анатоліївна сказала, що їм не складно допомагати нам, а своєю впертістю я тільки нам таки нашкоджу.

Я з нею згодна. Без їхньої допомоги довелося б сильно затягувати пояси. Але й висіти в них на шиї теж було незручно. Мені. Чоловіка усе влаштовувало, як з’ясувалося

Він не напружується з приводу заробітку. Ліниво переглядає вакансії, розмірковує, що все, що зараз може знайти, буде заміною шила на мило. Мене таке ставлення злить. Зручно влаштувався, нема чого сказати. Мама і тато тягнуть нашу сім’ю, чоловік отримує менше за мене, у нас дитина, яка росте, необхідність брати іпотеку та машину. І нічого чоловіка не хвилює, начебто так і треба.

Я втомилася від такого підвішеного стану. Свекри нас, звичайно, не кинуть, тягнуть і допомагатимуть, навіть поглядом не дорікнуть. Але мені прикро, що чоловік із цілеспрямованого чоловіка, за якого я вийшла заміж, перетворився на овоч. Мене перекручує від сорому, коли вкотре свекри забивають нам холодильник, а чоловікові нормально.

Подруги кажуть, що я з жиру бішуся. Типу, яка різниця, звідки йдуть гроші. Та велика різниця. Потрібно самим забезпечувати свою сім’ю, але тільки я це розумію, а чоловік ні.