Через багато років вона дізналася ТЕ, ПРО ЩО краще б і не знати…

Я все життя була переконана, що у мене ідеальна сім’я. В нас завжди були чудові стосунки і з моїми батьками, і з батьками чоловіка. Ми практично ніколи не сперечалися. Наша дочка цього року стала студенткою. Все було як завжди й ніщо не віщувало проблем.

Того дня ми святкували повноліття нашої дочки, приїхали бабусі з дідусями, привітали, посиділи славно в сімейному колі. Всі згадували яка Каріна  була маленькою, як швидко виросла. Ми всі разом дивилися старі фотографії дочки та наші зі Стасом весільні та сімейні. Увечері гості розійшлися по домівках, ми помили посуд, прибрали та лягли спати.

Вночі мені приснився дивний сон. Я дивлюся на фотографію де я практично за місяць до пологів, поруч чоловік і найкраща подруга Ірина. І тут, я помічаю те, на що наяву жодного разу не звертала увагу – надто вже вони близько стоять, навіть голови стикаються, а руки явно переплетені за спинами …

Прокинулася і подумала – чи не примарилося мені! Чоловік поруч солодко потягався, настав ранок недільного дня, поспішати не було куди. Я вирішила взяти себе в руки, ну приснилася дурниця якась, не слід через це настрій собі та іншим псувати. Але коли видалася вільна хвилинка, я полізла шукати ту фотографію в альбомі. Ось і він, той знімок.

Я його практично ніколи не розглядала, тому що взагалі собі в той час не подобалася: восьмий місяць вагітності, величезний живіт, набряки на руках і ногах, навіть згадувати не хотілося, як важко мені доводилося в ті дні …

Тепер вгляділася уважніше … начебто заново повернувшись у свій сон, минуло 18 років, знімок, якщо мені не зраджує пам’ять був зроблений Антоном, на той момент  хлопцем Іри. Тут я зачинила альбом, вирішивши про все забути. Але все ж неприємні думки засіли в моїй голові. Я відчувала дурні ревнощі, образу і відчай …

Жили ж ми добре, чоловік ніколи й приводу для сумнівів і ревнощів не давав. А може я не помічала? Може він морочив мені голову все життя … Минали дні, мене так і роздирали поговорити з чоловіком. І ось одного разу, коли ми вже вляглися спати, я запитала:

– Стас, а ти любив Ірину?

– Яку Ірину? – чоловік схоже до такого повороту подій був не готовий.

– Вона у нас одна … моя шкільна подружка.

Повисло мовчання, тут чоловік занервував, підвівся і пильно подивився на мене.

– Що за нічні фантазії? Про що ти говориш?

Його голос затремтів, було помітно, що Стас нервує. І я зрозуміла, що мої підозри виправдалися. Що ж мені з цим тепер робити? …

– Я завжди знала, що ти мені зраджував з нею.

– Ну знала, так знала, – пробурчав чоловік, перекинувся й уткнувся в подушку. – Знайшла, що згадувати, пройшло стільки років, он дочка виросла, про неї думати зараз треба.

Пізніше чоловік зізнався, що йому хотілося близькості, а мені суворо лікарі це заборонили через дуже важку вагітність.

– Ось Іра і запропонувала …

– А як же Антон? Адже вони зустрічалися?

– Ні, він нас прикривав … щоб ти не здогадалася, повір, після народження дочки нічого більше між нами не було!

Ірина, після народження Каріни сама вийшла заміж, народила дочку і сина. Потім я часто зверталася до неї за допомогою – то комбінезон підшити, шила вона чудово, то сукні на літо доньці у неї замовляла. Часто приїжджали один до одного в гості з чоловіками та дітьми …

Після зізнання Стаса в зраді щось в мені зламалося, не могла я вже жити як і раніше. Чоловік викликав у мене тільки неприязнь, не хотілося навіть дивитися в його бік. Він відчував себе винуватим, видно було. А якось не витримав:

– Ти ще б згадала шкільну любов, так що там, давай з дитячого садка почнемо! Уже вибачився перед тобою багато разів, молодий був, що з мене взяти то …

Мені так стало противно якось, що пішла я до психолога і в загальному нічого нового для себе не почула, так, ми зберігали сім’ю, в якій підростав дитина, так, чоловік мій прекрасний батько, все робить для нас з дочкою, але жити більше з ним я не можу. Рік я кріпилася, цілий жахливий рік, скільки нервів він забрав …

І ось, зважилася нарешті на розлучення. Я просто в один прекрасний день зрозуміла, що треба, пробачити його не зможу і жити з усім цим вантажем теж. Копаючись в пам’яті, я виловлювала все більше деталей, які доводять, що психолог мав рацію, я бачила все, але наполегливо не помічала. …

Ці погляди Іри в сторону чоловіка, легкий рум’янець, згадала, як вона якось зніяковіла, коли я різко зайшла в кімнату і навіть втекла в інший її кінець. З колишньою подругою я не стала говорити на цю тему, просто припинила наше спілкування. І схоже вона все зрозуміла, так само припинивши писати й телефонувати мені.

Коли я запропонувала Стасу розлучитися, він зціпив зуби та закотив очі, але минулий рік і його вивів так, що перешкоджати мені чоловік на став. У підсумку ми розлучилися, я живу з донькою удвох, знаю, Стас нікого не знайшов, живе один.

Зараз можу сказати, що я щаслива! Дочка – моя радість, моє життя! Радію її радощами, хвилююся її переживаннями, але так само намагаюся не лізти куди не просять. Стас заходить до нас у вихідні, возить Каріну в кіно і на концерти, купує речі. Він ніби з нами, але не зі мною …

Одного разу Стас зітхнув, стомлено опустивши очі: «Ех ти, Наталю, яку чудову сім’ю розбила …» Я не знаю хто тут правий, а хто винен, але вже як вийшло так і вийшло. З цим нам далі жити, але вже не разом …