Бумеранг завжди повертається, але сусідка чомусь про це забула

Аня жила в невеликому селі неподалік райцентру. Ще з початкової школи вона дружила з Ігорем, який навчався в паралельному класі. Ходили за ручку, він носив її портфель, гуляли вечорами, записки, передані крадькома під час перерви. Загалом, романтика.

Після школи Аня вступила в училище в райцентрі, а Ігор пішов в армію. Аня чекала коханого з армії, писала йому довгі листи. Коли хлопець повернувся з армії, вони вирішили жити разом. Але розписуватися не поспішали. «Треба поки достатньо грошей заробити, щоб нормальне весілля організувати!» – говорив Ігор і дівчина була з ним згодна.

Несподівано Аня дізналася, що вагітна. Ігор виявився налаштований категорично проти дитини. Говорив, що зовсім не готовий стати батьком, наполягав на аборті. Аня всупереч всім доводам нареченого, зібрала свої речі та переїхала до мами.

Та сприйняла новину про вагітність з радістю. Заспокоїла і запевнила, що завжди допоможе і підтримає. Дитина – це ж щастя! Новина про те, що Аню кинув наречений, та ще й вагітну, швидко облетіла все село. Але мама дівчини, Віра Петрівна, не звертала на плітки уваги. Нехай говорять, коли хочуть чужу білизну трясти.

Була у них в сусідах одна неприємна жінка, баба Валя. Дізнавшись такі новини, вона почала єхидно насміхатись. «Ось, принесла в подолі й кому тепер вона потрібна буде з дитям? Ніхто і не візьме такий тягар! Недарма наречений вигнав – точно нагуляла! І до мамки прибігла!»

Такі плітки вона розповідала всім своїм знайомим і сусідам. Віра, почувши подібні плітки, не витримала і посварилася з бабою Валею. Але та тільки ще більше стала розпускати чутки. Аня тепер на вулиці боялася з’явиться – соромно було. Та й всі ці косі погляди та усмішки в спину. Так і просиділа дівчина вдома майже всю вагітність.

Коли прийшов термін – народився хлопчик: здоровий симпатичний карапуз. Віра наполягла на тому, щоб Аня подала на аліменти. «Бач, нема чого йому пройдисвіту прощати! Дитину робив і ні про що не думав, а тут одразу втік!» – говорила жінка. Сказано – зроблено. Однак Ігор дуже розлютився, коли його викликали в суд. Говорив, що дитину не хотів і що це не його проблеми, раз її захотіли залишити. Зажадав експертизу.

На що він сподівався – не зрозуміло. Або, послухавши плітки, теж вирішив, що дитина не його? Однак експертиза підтвердила – він батько! З цим папірцем Віра Петрівна пішла до сусідки – пліткарки:  «На,  подивись і наступного разу не наговорюй!»

Тим часом у баби Валі підростала внучка. Настя розумниця-красуня, спортсменка і відмінниця. Ох і пишалася вона нею. Всі розмови були навколо улюбленої внучки. Пророкувала їй красиве життя, хорошу роботу і чоловіка на заздрість усім. Але вийшло зовсім не так, як очікувалося.

Настя в старших класах зовсім від рук відбилася. Стала грубіянити батькам, одягатися зухвало. Не раз мама або бабуся знаходили пачки сигарет, але дівчина виправдовувалася – не мої, подруга забула. Школу закінчила ледве-ледве, з трійками. Вступила до училища. Бабуся хапалася за серце, батьки за голову, але в училищі вчитися не змогла. Стала прогулювати, не раз приводили додому п’яну.

А потім наче грім серед ясного неба – Настя заявила, що вагітна. Хто батько так і не могла толком сказати, сама не знає хто конкретно. Баба Валя від сорому готова була провалитися крізь землю. Тепер сусіди вже з неї насміхалися. А побачивши Віру Петрівну, вона намагалася не дивитися їй в очі. Але мама Ані нічого не говорила і не зловтішалася, навпаки, шкодувала Настю.

Через кілька років, Аня змогла влаштувати своє життя. Вона працює і навчається. Знайшла собі нареченого,  молоді подали заяву в РАЦС. У Насті – пелюшки та безсонні ночі. Мама і бабуся допомагають. Вчитися так і не збирається – все сподівається, що батьки витягнуть, або нареченого знайти. Адже вона ще молода.

Ось такі, дві схожі, але такі різні долі. Як то кажуть, не суди й тебе не осудять.