Броньовані двері в кімнату та окремий холодильник, або жорстокі реалії мого життя з мамою в одній квартирі

Наталі 24 роки. Вона красива і розумна дівчина, незаміжня, з вищою освітою та хорошою роботою. Однак, життя дівчини в рідному домі стало для неї справжнім пеклом ще багато років тому.

Наталі належить половина трикімнатної квартири в хорошому районі. Квартира належала татові дівчини, а після його смерті вона з мамою успадкували її в рівних частках. Наталі тоді тільки 14 виповнилося. Тоді, 10 років тому, коли сім’я залишившись без чоловіка, який добряче заробляв, їм довелося важко.

Мама  звільнилася з роботи ще коли Наталі було 3 роки. Вона просто не вийшла з декрету. Матеріальне становище чоловіка дозволяло їй взагалі не працювати, займатися домашніми справами.

– І куди мені тепер, – плакала Ніна, коли чоловіка не стало, – майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлогу мити?

– У мене була хороша пенсія по втраті годувальника, – каже Наталя, – але мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів в салони, ні від нових речей щомісяця, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат її старший допомагав спочатку, потім плюнув.

– Тобі б, Ніна, – сказав розлючений чоловік рідній сестрі, – на роботу вийти. Та хоч кудись. Куди візьмуть. У мене самого сім’я, двоє хлопців. Мені є кого годувати, а ти все на блюдечку хочеш.

– Знайомиться, – сказала мама приблизно через рік 15-ти річній Наталі, – це дядько Діма і він буде жити з нами.

Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Дмитро працював і нормально заробляв, але з падчеркою відносини у чоловіка не складалися.

– Тільки й користі, що ходиш під ногами, – говорив вітчим дівчинці, – краще б прибирання зробила, речі попрала. Які уроки? В інститут? працювати треба йти, я що тебе годувати повинен?

– Я ще мало що тоді могла сказати, – згадує Наталя, – так, у мене була моя пенсія, але виплати отримувала мама, а вона мовчала, ніколи не захищала мене перед вітчимом. Боялася втратити годувальника.

– Куди ж ми без нього, як жити? – вчила Ніна дочку, – Ну і промовч зайвий раз, не сперечайся. Він хороший, він нас годує.

Відучилася Наталя в коледжі замість інституту, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вона – зайвий рот, ярмо на шиї вітчима. Він скрупульозно підраховував, у що йому обходиться утримання дівчини.

– Через пів року після працевлаштування, – каже Наталя, – я і купила собі холодильник, у свою кімнату поставила, бо вітчим в їх з мамою кімнату врізав замок і наш, ще татом куплений холодильник, поставив туди.

– Працюєш? – пожартував Діма, – Ось і харчуйтеся за свої гроші. І готуй собі сама.

– А мама знову промовчала, – дивується Наталя, – і продовжувала мовчати, коли Діма мені пред’являв рахунки за комуналку, за якими я повинна була віддавати йому гроші.

Але бумеранг зажди працює: Діма опинився серед скорочених працівників на своєму підприємстві, а мама Наталі працювати  не мала наміру взагалі.

– І почалися набіги на мій холодильник, – згадує Наталя з невеселою усмішкою, – я тоді ще броньовані двері до себе в кімнату поставила.

А потім не витримала дівчина: двоє непрацюючих дорослих людей, комунальні платежі, які лягли на її плечі цілком і повністю.

– Так, – каже вона з сумом, – пішла і рахунки розділила, і двері нову поставила в свою кімнату, і замок там є міцний. Скільки можна? 8 місяців сидить без роботи вітчим. Та й мама, я ж пам’ятаю, як вона йому в очі заглядала і мовчала.

– Як ти можеш, – обурилася Ніна, – так, Дімі зараз важко. Але ми стільком йому зобов’язані! Він тебе ростив, поїв і годував. Ми повинні йому допомогти, а ти холодильник замкнула.

– Ось і допомагай, – відповіла Наталя, – він тебе годував, а я йому нічим не зобов’язана. І не я перша шматки хліба рахувати почала.

Тепер дівчина знає, що відповісти на слова про «годував, поїв, ростив». Хоча вона й усвідомлює, що жити в таких умовах абсолютно неможливо.

– Хочеш – судись, – ридала Ніна, – добровільно я продати квартиру не погоджуся. З рідною матір’ю будеш судитися?

Наталя про заміжжя навіть не думає, немає нікого в неї, а виходити заміж тільки для того, щоб піти з такого побуту, в плани дівчини теж не входить.

– Пустити до себе в кімнату квартирантів, як радить одна з колег, – роздумує Наталя, – а сама однокімнатну зняти? Так, моїх витрат орендарі не покриють, але хоч нерви збережуть.

Два тижні тому Діма з їх з мамою квартири раптово з’їхав: Ніні чоловік, який не приносить в сім’ю грошей, виявився не потрібен. Але Наталя кімнату все одно замикає і холодильник на кухню не повернула.

– Нехай мама працювати йде, – вважає Наталя. Вона мене перед вітчимом ні разу не захистила, тож нехай заробляє гроші на себе сама.

Як ви вважаєте, Наталя має рацію? Чи дівчина  повинна після всього пережитого утримувати матір?