Брат розлучився і повадився ходити до мене обідати. А я йому не безкоштовна їдальня!

Коли Борька, мій молодший брат, оголосив, що його дружина Аліна подала на розлучення, наша мати тиждень ходила сама не своя. Плакала так, ніби по телевізору оголосили про кінець світу в ніч із суботи на неділю.

— Ми з тобою, як жінки, просто зобов’язані оточити Борюсика любов’ю. Щоб він побачив, що не всі жінки такі черстві, як ця його дружина, — сказала мені матуся одного прекрасного вечора.

І тут же запропонувала мені запросити брата якось на обід. Мовляв, бідний наш хлопчик живе надголодь, того й дивися з життям від недоїдання розлучиться.

Щодо Борьки, звичайно, нічого подібного не скажеш. Як була в нього ряха, так і залишилася. Але я що, я слухняна дочка.

Тим часом сказала братові, щоб заходив якось до мене на вогник. Мовляв, борщу поїмо, телевізор подивимося. Ніхто й не сумнівався, що вже наступного дня братик галопом до мене прибіжить. Я навіть чоловіка свого не встигла попередити, що гості будуть у нас.

Робити нічого, довелося Бориса нагодувати і вислухати триста сльозливих історій про те, як Аліна знущалася з нещасного чоловіка, тобто мого брата.

– Уявляєш, змушувала мене обід готувати! Після роботи! – скаржився Борька.

— То ти на годину раніше додому приходив. Чому б і не стати до плити? — резонно питала я.

Брат робив великі очі. Ти що, мовляв, я ж чоловік, мені не належить. А їй, значить, почала я заводитись, належить у другу зміну батрачити, поки ти на дивані валяєшся.

Чоловік штовхнув мене під столом ногою. Мовляв, давай не починай. Брат одразу додав, що це все зрозуміло і він двома руками за сім’ю, в яких і чоловік і жінка мають однакові домашні обов’язки.

– Як у вас, – зробив він нам комплімент.

Поговорили ми в такому дусі та й розійшлися. Наступного дня Боря знову зателефонував. Вибачився та попросився ще раз приїхати до нас.

У вас, мовляв, така душевна атмосфера, що так і тягне до вас у гості.

— Я просто у вас забуваю про свої проблеми. З’являється бажання жити! — захлинаючись, розповідав брат.

Якщо так, відповідаю, приходь, звичайно. А сама думаю про свої плани надвечір. Адже хотіла просто мовчки на дивані повалятися, то втомилася на роботі. Тепер доведеться вести світські бесіди та зображати господиню вдома.

Втім, надовго братик не затримався. З апетитом поїв, на вигляд посидів десять хвилин і злиняв під пристойним приводом. Сказав, що йому терміново треба було відвідати якогось хворого друга.

Таким чином Борька провів у нас ще три вечори. А потім він почав конкретно нахабніти.

Якось приходжу додому пізніше, ніж звичайно. Чоловік уже вдома зустрічає з винним виглядом. Пробач, каже, але на вечерю у нас пельмені з морозилки.

— Все, що я приготував на вечір, зʼїв непроханий гість, твій братик, — глузливо сказав чоловік.

Я говорю, в якому сенсі. Він що, знову приходив, питаю. Так, підтвердив благовірний і навіть без дзвінка.

— Прийшов, буркнув привіт і відразу на кухню. У нього, сказав, розігралася депресія і йому терміново треба поїсти смачну домашню їжу.

Нормально взагалі? Мені не шкода, але совість теж треба мати, як ви вважаєте? Я зателефонувала Борі і виклала все, що думаю про його поведінку. Сказала, що йому давно час вирости і взяти відповідальність за своє життя на себе.

― Хочеш домашню їжу? Готуй собі сам! Тобі скоро тридцять, а ти поводишся як підліток! – наїжджала я на брата.

Той відпирався і кидав мені звинувачення у відповідь. Я, мовляв, жадібна та жорстока. Тобі, каже, лише у колонії строго режиму працювати. На цьому історія не закінчилася, бо що Борька зробив? Правильно, пожалівся мамі. А та на мене таких собак спустила, що згадати страшно.

— Скажи, яку суму ти витратила на продукти, я отримаю пенсію та все тобі компенсую! – гуркотіла мати. — Ви тільки подивіться на цю скупердяйку! У нас у сім’ї ніколи не було наскільки непривітних та невихованих людей! Мені соромно за тебе! – кричала вона ще голосніше. — Я думала, ти підтримаєш брата, а ти його критикувати почала! Та ти ще гірша за цю Аліну!

Це вже надто. Я сказала, що Аліна у всьому має рацію, і це мати виховала безпорадного синочка, який зовсім не пристосований до дорослого життя.

— Якщо так, бери його на ручки і няньчися з ним до кінця своїх днів! Крім тебе він, очевидно, нікому не потрібний! – сказала я матері.

Посварилися ми серйозно. Мама мене з дому вигнала. Сказала, що бачити не бажає. І навіть моє ім’я чути не може. Мені, звичайно, прикро, адже я ні в чому не винна. Хіба моя вина, що брат виріс нікчемною білоручкою? Але як донести цю думку до мами, я не розумію.