Брат одружився з жінкою, яка його явно використовує, і сердиться, коли ми намагаємося відкрити йому очі

Мій брат людина вже немолода, наступного року йому пʼятдесят стукне. Однак за всі ці роки розуму він так і не нажив, оскільки зв’язався з жінкою, якій він потрібен лише через гроші. Слухати нас він відмовляється, а всім нашим доказам не вірить.

Мій старший брат Ярослав уже десять років живе в Києві. На малій батьківщині в нього життя якось не склалося. Точніше, це життя було трохи сірим, що йому категорично не подобалося.

У столицю, як водиться, він спочатку поїхав за довгим карбованцем. З цим йому справді пощастило, удалося знайти хорошу роботу з непоганою зарплатою.

Особисте життя в Ярослава завжди було так собі. Жінки начебто були й начебто любили його, але до РАЦСу він нікого так і не довів.

Коли був молодий, думав, що все ще попереду. Пізніше поставив хрест. Мовляв, та кому я потрібний, сивий уже весь. Виявилося, декому він таки потрібний.

Ще вдома, тобто у нашому містечку, він познайомився з однією жінкою, майже його ровесницею. У розлученні з двома вже великими дівчатками. Ярослав та Лідія, так звати цю даму, то сходилися, то розходилися.

Потім вона теж поїхала за кращим життям і теж у столицю. Спочатку винаймала житло, потім продала свою троячку, взяла іпотеку і вклалася в столичну житлоплощу.

У столиці Славік та Ліда знову почали зустрічатися і жити то в Ярослава на орендованій квартирі, то в Ліди, в її іпотечній однокімнатній квартирі. Історія з розставаннями та зустрічами тривала: то вони зійдуться, то розійдуться. Загалом ніякої визначеності.

Часом у них було дуже добре. Живуть разом якийсь довгий час, їздять курортами, облаштовують Лідину квартиру на Славікові гроші.

Іншим часом на неї щось находило, і вона зі скандалом виганяла Ярослава зі своєї території. Що вони там поділити не могли, точно не скажу.

«Вона мене не розуміє, вона думає лише про себе! Живу як собака на килимку, слова зайвого не можу сказати. – казав мені брат у такі моменти.

Останнє розлучення затяглося на рік. «Від Ліди в тебе були одні муки, ти й зараз страждаєш. Це минеться, і все буде добре», – намагалася я підняти ьратові настрій.

Поки брат залишався один, він починав приділяти мені й нашіїй родині більше уваги. Привозив подарунки, часто дзвонив, запрошував нас у гості. Щиро кажучи, це був наш найкращий час.

Ми відчували себе справжньою родиною, дружньою. Ніхто не мотав братові нерви, він був спокійний і впевнений у собі. Навіть знову зайнявся спортом, чого йому не хотілося робити за Ліди.

Минулого тижня Ярослав приїхав у гості, і я мало не впала. На безіменному пальці його лівої руки красувалося обручка! На моє німе запитання брат відповів:

– Так, ми знову разом із Лідою, і цього разу все серйозно. Місяць тому ми розписалися, тепер вона — моя дружина.

– Вибач, звичайно, але хто був ініціатором одруження? Ти чи вона?

– Це не має значення, але першою про це заговорила Ліда. І я з нею згоден. Якщо ми любимо одне одного, то маємо оформити наші стосунки. Як дорослі та відповідальні люди.

Зрозуміло, з цього моменту брат перестав надавати нам будь-яку допомогу. Тепер його головою крутить Ліда.

У неї, як і раніше, іпотека і двоє вже дорослих дітей, яким, і це не дивно, досі потрібна допомога.

Я бачу це так: Ліда пошукала-пошукала варіанти на стороні, а коли зрозуміла, що нічого краще не знайде, знову вийняла з комірчини Ярослва. Той же, як слухняне теля, знову за звичкою пішов за нею.

Тільки цього разу Ліда вирішила підстрахуватися і оформити стосунки, щоб теля ненароком не зіскочило з гачка.

Брат сердиться, коли я намагаюся йому втлумачити правду. Не все так райдужно, як йому здається.

І якщо людина його вже зраджувала, обманювала і виганяла, вона робитиме це знову і знову. Не може лисиця раптово стати пухнастим зайчиком.

Але ні, закоханий і поки що щасливий Ярослав і чути нічого не хоче. Він, нібито, досить настраждався і тепер хоче просто насолоджуватися життям. Уявляю, яким це буде життя.