Брат образився, що маленька дочка при розлученні вирішила залишитися з мамою. Тепер робить вигляд, що жодної дочки в нього зовсім немає

Ілля поводиться, як маленький розпещений хлопчик, яким він і був у дитинстві. Але зараз мужику за тридцять, а мізків із дитячих років не додалося.

У нього з дитинства улюблена форма досягти бажаного – це влаштувати всім тотальний ігнор. Оскільки мама ніколи не могла виявити жорсткість і завжди йшла в нього на поводі, звичка з роками стала другою натурою.

Я сама неодноразово була об’єктом, який брат ігнорував. Але мені від того було ні жарко, ні холодно, я не наша мама, яка обливалася сльозами і намагалася достукатися до синочка.  Але зараз брат перейшов усі мислимі кордони, ігноруючи колишню дружину, а головне — власну дочку! Дівчинці ще шість років немає, а на неї образився дорослий мужик, який їй рідний батько.

Знаючи поганий характер Іллі, я взагалі дуже здивована, що в нього могла з’явитися дружина та ще й прожити з ним так довго. Але Наталя довго терпіла його витівки.

Познайомились вони у нас у дворі. Ілля жив із мамою, Наталя отримала від бабусі квартиру у сусідньому будинку.

Наша мати була на сьомому небі від щастя.

– Гарний у нас Іллюшка, та ось характер важкий, – часто зітхала мама.

Те, що вона зараз називає важким характером, у дитинстві цілком можна було перевиховати, але зараз мужик вимахав під два метри, але все одно не припиняє з себе будувати скривджену принцесу.

З Наталкою брат прожив вісім років. Спочатку я в їхній шлюб не вірила. Наталя не справляла враження якоїсь дивної особи, якій дуже хочеться терпіти постійні примхи дорослого мужика.

Але потім і я почала думати, що Ілля витягнув свій щасливий квиток – знайшов, можливо, єдину жінку, яка погодилася бути з ним так довго.

Але скільки б терпіння не було відведено Наталці, і вона вже не могла терпіти поганий характер брата. Особливо стосунки погіршувалися, коли вона вийшла з декрету.

Шлюб проскрипів ще майже три роки, а потім Наталка вирішила, що терпіти більше не хоче і подала на розлучення. Це було логічним рішенням, бо характер брата й так був не халва, а з віком ще й більше псуватись став.

Брат повернувся до мами. Ілля погрожував, що відсудить дочку собі, але після запитання до дитини, з ким та хоче залишитися, відмовився від цієї ідеї. Дівчинка, з якою батько майже не займався, логічно була прив’язана до матері, сказавши, що хоче залишитися з мамою.

З того моменту брат образився на власну дочку і почав її ігнорувати. Навіть зустрічаючись у дворі, він проходив повз неї з непроникним обличчям. Він її навіть із днем ​​народження не привітав.

За аліменти вони з дружиною судилися, брат зараз сплачує встановлену суму, але на цьому його участь у житті колишньої сімʼї закінчується. Ілля взагалі вдає, що жодної доньки в нього немає.

Він ще й нам з матір’ю поставив умову, що якщо ми з Наталею та дівчинкою підтримуватимемо стосунки, то він з нами теж спілкуватися не буде.

Мені начхати, я і без його спілкування переживу, ми все одно не близькі. А ось мамі доводиться тяжко. Вона і внучку любить, і сина боїться втратити, знаючи його поганий характер.

Мама передає внучці подарунки через мене, сама кілька разів зустрічалася, але там була така конспірація, що Штірліц позаздрив би.

У мене ж у голові не вкладається, наскільки маю неадекватного брата. Образитися на маленьку дитину – це вже клініка. Добре, що Наталка з ним розлучилася.