Брат навіть не приїхав до батьків на похорон, але вимагає віддати йому мою частину спадщини

Три місяці тому мої батьки потрапили в аварію – при зіткненні з автобусом перекинулися, обидва потрапили в лікарню, але пішли один за одним протягом доби.

Мені повідомила про це сусідка, я відразу зателефонувала брату. Він завжди був улюбленцем батьків, вони все робили заради нього, відсовуючи мене при цьому на другий планю\. Ні слова співчуття, ні краплі сльозинок, єдине питання, яке він задав – хто з них помер першим? Я навіть не надала цьому значення, а зараз розумію, в чому причина.

Виявляється, батько написав на нього заповіт, про який мені ніхто не повідомив. Квартира була оформлена на нього, хоча купували її в шлюбі. Брат просто діставав цим питанням – хто перший, щоб зрозуміти тільки одне – повністю дістанеться йому житло або частково.

Я залишила дітей на подругу, приїхала ховати батьків. Скільки не зверталася до брата за допомогою, відповідь була тільки одна – не можу приїхати, з частини не відпускають, зарплати ще немає, позичити нема в кого. Це було нахабна брехня, потім дізнавалася, що він отримав 5 днів відпустки і йому навіть виділили матеріальну допомогу на похорони. Це просто верх цинізму – отримати гроші на похорон батьків і не поховати їх. Я в декреті і то змогла знайти потрібну суму, щоб все організувати, нехай не так шикарно, але цілком достойно. Влаштувала невеликі поминки, запросила близьких друзів батьків і ось там дізналася про заповіт.

Як мені пояснив юрист, я маю право виділити частину мами, як подружню частку в квартирі. І брат отримає татову половину за заповітом, а мамина частина буде поділена навпіл по закону. Тобто братові ¾, мені ¼. Але якщо чесно, мені і не хотілося б цим займатися, але просто прикро за себе, за батьків – як він може так вчинити? Він дзвонить лише з приводу того – ти ж не будеш цього робити? Тато написав заповіт на мене, значить все повинно бути моїм. Ти ж не зробиш так підло по відношенню до мене і до пам’яті батька?

Серйозно, це я роблю підло? Ні копійки на похорон, навіть просто не приїхав попрощатися, навіть не поцікавився, де саме вони поховані, а підло поступаю я? У мене немає житла, у мене діти, а він один і зі своєю квартирою – але йому цього мало. Йому потрібно все, при цьому сам просто плює на пам’ять про батька і матері. Хочеться закінчити все це швидше, продати свою частину і жити без нього. Але чомусь ще й відчуваю себе в чомусь винною.