Борис хотів добре прилаштуватись і пожити за рахунок дружини, але не очікував, що вона в нього така розсудлива. Хитріть Бориса вийшла йому боком

Бориса звільнили з роботи і він почав думати, як жити далі.

«Можна, звісно, ​​влаштуватися на іншу роботу, — думав Борис. – Але навіщо? Тим більше що зараз, коли я не маю роботи, я почуваюся цілком щасливою людиною. Все, що від мене вимагається, це вигадати щось, щоб дружина не вимагала від мене грошей. А як це зробити?”

Почав Борис думати, як обдурити дружину. І вигадав.

— Ірина, на мою думку, ми дуже нераціонально витрачаємо наші гроші, — почав розмову Борис. — Ми одружені вже півроку, а ще нічого не назбирали. Я що пропоную. Давай зробимо так. На твою зарплату ми житимемо, а мою — відкладатимемо.

Борис вирішив не повідомляти дружину, що його звільнили.

«Навіщо даремно її засмучувати? – думав Борис. — А через три місяці, коли відпочину, я знайду в собі сили і влаштуюся на нову роботу. І все у нас буде чудово. Ірина взагалі нічого не помітить».

— Хороша ідея, — погодилася Ірина, щоб зарплату чоловіка відкладати. — Ми заробляємо однаково і завдяки цьому ми зможемо продовжувати ні в чому собі не відмовляти. І назбираємо на щось серйозне.

«І чим довше збиратимемо, — подумав Борис, — тим краще».

— На квартиру, наприклад, можемо назбирати, — сказав Борис.

– Я згодна, – відповіла Ірина.

І ось вони почали жити на зарплату Ірини. Харчування, проживання, одяг та інше – все за рахунок Ірини.

Минуло три місяці.

«Ні, — думав Борис, — не маю сил, щоб влаштовуватися на роботу. Жодного бажання. Напевно, я ще не досить відпочив. Ще кілька місяців погуляю».

Минуло півроку.

Борис, як і раніше, не відчував себе відпочившим і ніде не працював.

– А мене на посаді підвищили! – радісно сказала Ірина. — І тепер у мене зарплата вдвічі більша. Хочеш, більше відкладатимемо?

— А в мене з наступного місяця теж зарплата збільшується вдвічі, — збрехав Борис, — тож ми й так більше відкладатимемо. Але при цьому зможемо більше витрачати на себе.

Минув рік.

– Борисе, – сказала Ірина, – я підрахувала, що за цей час у нас з тобою накопичилося достатньо грошей, щоб купити нові меблі в квартиру та побутову техніку.

І тоді лише Борис зізнався, що цілий рік ніде не працював і жодних грошей не заробляв. Він докладно розповів дружині про свої душевні переживання, що змусили його так вчинити.

— Так вийшло, Ірино, — сказав Борис на закінчення. — Ну, вибач, якщо хочеш.

Ірина мовчки вислухала сповідь Бориса.

— Що ти думаєш, Ірино? – запитав Борис. — Як ми житимемо далі? Можемо розлучитися, якщо тобі мій вчинок здається непробачним.

– Розлучитися? — перепитала Ірина. — Жартуєш? Після того, як ти цілий рік жив за мій рахунок, ти тепер просто хочеш розлучитися? Ти чудово влаштувався, Боря.

— А що ти ще хочеш від мене? — ображено сказав Борис.

— Хочу, щоб ти повернув мені все, що винен, — сказала Ірина. — А потім я вирішу, розлучатись нам чи ні.

– Наївна, – сказав Борис. — Що я можу повернути тобі? Адже в мене нічого немає.

– А це не мої проблеми, – сказала Ірина. – За рік я на нас двох витратила чотириста. За цей час ти мав відкласти стільки ж. Ділимо цю суму порівну. Тож, з тебе, Борю, двісті тисяч.

– Двісті тисяч! – закричав Борис. — Де я дістану тобі такі гроші?

– А де хочеш, – сказала Ірина. – Це не моя проблема.

– І не моя, – сказав Борис. — І взагалі… Нічого ти не отримаєш.

— Ну, це ти так думаєш, — сказала Ірина. – Ще як отримаю.

А вже наступного дня з квартири вивезли всі старі меблі та техніку та привезли все нове.

– На які шиші? – поцікавився Борис.

— Добрі люди позичили, — сказала Ірина. — Рівно чотириста тисяч.

– Як позичили? – не зрозумів Борис.

– Під розписку, – відповіла Ірина. — А оскільки ми чоловік та дружина, то цей обов’язок висить на нас обох. Зрозумів?

– Зрозумів, – сказав Борис. – І що?

– А то, – сказала Ірина. — Іди влаштовуйся на роботу. З твоєї зарплати і почнемо віддавати.

“І це все? — радісно подумав Борис.

– Я згоден, – сказав Борис. — Завтра йду влаштовуватись на роботу.

Але це не все. Увечері Ірина не покликала чоловіка вечеряти.

— Я не зрозумів, — сказав Борис, увійшовши на кухню і не знайшовши там нічого.

— А що тут незрозумілого, — сказала Ірина. — Ми з тобою харчуємося окремо.

– Як це?

– А так, – відповіла Ірина. — Я тепер їм у кафе та ресторанах.

– А я де їм?

— Відкрий шафу, — сказала Ірина.

Борис відкрив кухонну шафу і побачив там тільки крупи.

– Що це? – запитав Борис.

– Це твоя їжа, – сказала Ірина. — Греча, перловка, макарони, пшоно і таке інше. Можеш їсти, скільки влізе. Тільки готуй собі сам.

Борис зазирнув у холодильник. Там було пусто.

— А вершкове масло, ковбаса, шинка, сир, молоко, сметана? – вигукнув Борис. — Сало врешті-решт. Овочі свіжі де? Мені свіжі овочі потрібні.

— Слова які знаєш! – відповіла Ірина. — Шинка, ковбаса. Овочі свіжі. Забудь. Поки з боргами не розплатимося.

— А цукор, сіль? – закричав Борис.

— Купиш із першої зарплати, — сказала Ірина.

— Як із першої зарплати? – не зрозумів Борис. – А до цього?

— Можеш у сусідів попросити, — порадила Ірина.

— Наївна, адже я зараз просто візьму і піду від тебе, — сказав Борис.

– Іди, – спокійно сказала Ірина. — Але тоді я одразу подаю на розлучення і вішаю на тебе через суд половину боргів. Зрозумів? І тоді розбиратимешся вже не зі мною, а з іншими людьми.

— Я не хочу розбиратися з іншими людьми, — перелякано сказав Борис.

— Ну, тоді й не викаблучуйся, — сказала Ірина. – Піде він. Вари кашу, їж і лягай спати. Тобі завтра рано вставати.

Борис дуже хотів їсти і не став сперечатися. Вирішив, що ранок вечора мудріший. Він сходив до сусідів і попросив у них сіль, цукор та пачку чаю. Потім зварив собі багато гречаної каші. Ну, щоб одразу і на сніданок залишилося.

Борис розплатився з Іриною протягом року. Відразу після цього вона подала на розлучення.

– Як же так? – Вигукнув Борис. – Чому? Адже я повернув усе, що був винен.

Ірина з подивом подивилася на чоловіка.

– Так, – сказала вона. — Ти повернув мені те, що був винен. І що з того? Ти вчинив, як чесна людина. Що ти від мене хочеш? Щоб я тебе знову покохала за це?

– Так, – відповів Борис.

– Це неможливо, – сказала Ірина.

– Але чому?

— Хто обдурив раз, той обдурить знову, — сказала Ірина. — Ти, Борисе, не виняток.

– Хочеш сказати, що я тебе знову обдурю? – обурився Борис.

— Якщо ми не розлучимося, то, звичайно, ти знову обдуриш мене, — відповіла Ірина. — Але цього разу ти зробиш усе хитріше і твій обман буде страшнішим. Я цього не хочу. Тому ми розлучаємось.