Без права вибору

Ірина давно мріяла про дитину, ще тоді, коли вперше в клубі побачила Юру.

– Я хочу від нього сина. – сказала тоді з повною впевненістю в голосі Іра своїй подрузі.

Тоді дівчата посміялися і все, вони не могли здогадуватися, що цьому бажанню судилось збутися, ось тільки не відразу, а через 2 роки.

У клубі тоді Юра був не один, а зі своєю дівчиною, але Ірину теж помітив у натовпі. Ще б!

Ефектна брюнетка з  великими очима і витонченою фігуркою в чорній елегантній сукні і купою дзвінких металевих браслетів на руках, з яскраво червоними губами. У цьому вся Іра – завжди яскрава і безпосередня.

Дівчина йшла в бібліотеку, коли у метро раптом несподівано зіткнулася з Юрою.

– А я тебе пам’ятаю, ми в клубі бачилися 2 роки тому. – посміхнулася Іра.

– Гаразд? Як ти запам’ятала? – не на жарт здивувався хлопець, теж відразу впізнавши красуню з клубу.

– А чого там згадувати, я так-то по клубам не ходжу, подруга просто тоді свій день народження вирішила там відзначити.

– Який збіг і у мене та ж ситуація.

Так, у молодих зав’язалися відносини і вони стали зустрічатися. Через півроку Юра зробив Ірині пропозицію і вона її прийняла.

Через 3 роки після весілля Іра завагітніла і була безмежно щаслива, ось тільки майбутній батько відреагував дивно і повідомив, що не готовий до дітей. Через тиждень він і зовсім пішов, залишивши Іру одну наодинці зі своїми проблемами.

Дівчина була розчавлена, але вирішила, що все одно буде народжувати. Вагітність протікала добре і на 9 місяці її планово поклали в пологовий будинок. Через деякий час на світ з’явився Артур.

Іра лежала в палаті з 4 дівчатами. Всі вони раз у раз тріщали про своє, частіше, звичайно, про чоловіків – хтось скаржився, а хтось хвалився – в загальному, жінки. Іра ще тоді звернула увагу, що одна з дівчат більше якось мовчить і дивиться у вікно, заколисуючи малюка на руках.

Через 2 дні Іра випадково почула розмову тієї дівчини з акушеркою, вона збиралася написати відмову від своєї дитини. Серце дівчини забилось і всередині нахлинула якась образа за цю дитину.

– Не смій! – Ірина схопила за зап’ястя проходячу повз дівчину.

– Ви про що?! – розгубилася та.

– Не смій залишати дитину. Це твій малюк і ти йому потрібна.

Дівчина розгубилася, очі забігали і вона поспішила в палату. Там вона почала збирати речі і коли вже хотіла піти, Ірина встала в дверях «не пущу».

– Пустіть ?! Ви не маєте право!

– Маю. Це ти не маєш право кидати свого сина напризволяще.

– Ви не розумієте … – розплакалася недбайлива мама.

– Ще й як розумію. Я тебе не пущу, поки ми не поговоримо.

Дівчина сіла на ліжко. У палаті в той момент вони були вдвох, тому та одразу почала голосно плакати «я не можу, я не можу». Виявилося, що Ані  17 років, сама ще дитина, батьки померли, хлопець кинув, роботи толком немає, живе в гуртожитку.

Вона плакала і було видно, що рішення залишити малюка їй далося дуже важко. Видно, що дівчинка хороша, просто доля жорстока до неї. Ірина в свої 35 років відчула якусь відповідальність за цю дівчинку, не хотіла вона, щоб та допустила помилку, з якою потім буде жити важко, якщо взагалі це можливо.

У грудях стало боляче і прикро і за цю дівчинку і за себе, адже вона по суті теж покинута чоловіком.

– Знаєш що?! Ти дитину свою забирай і поїхали до мене, будемо разом жити, по черзі за дітьми наглядати і працювати. Придумаємо щось. – підморгнула Іра, сама зрадівши ідеї, яка так несподівано прийшла їй в голову.

Сьогодні, коли минуло вже 5 років, Аняа, як і раніше згадує ту ситуацію в пологовому будинку і дякує Ірі.

– Добре, що ти не дала мені тоді зробити помилку.

– Звертайся. – засміялася Іра.

– Чого ти смієшся, правда! Ти мені тоді просто навіть права  вибору не залишила.

– У цьому вся я. – знову засміялася Ірина, покдавши руки на плечі двох  бешкетників.

Іноді ваша підтримка для іншої людини може вберегти її від найбільшої помилки в житті. Будьте великодушні один до одного.