Батьки все життя на першому місці мали сестру, а тепер вони ще вимагають взяти на себе кредит на її весілля

Завжди розуміла, що я для батьків – людина другого гатунку. Але до останнього не хотіла це визнавати, навіть знаходила для них виправдання та шукала проблеми у собі. Але я вже давно виросла і настав час подивитися правді в очі – у батьків тільки одна дочка – моя старша сестра.

Так повелося ще змалку. Поки я була маленькою, здавалося, що все так і має бути, що це нормально. Різниця між нами з сестрою була не така вже й велика – три роки. Тому я традиційно доношувала за сестрою її вбрання, іграшки, шкільне приладдя.

У шостому класі я була майже на голову вища за сестру, але вона була ширша, тому речі за нею доношувати все одно доводилося. Сиділи вони на мені досить убого. Ми навчалися у різних школах, тому ніхто не помічав контрасту. Тільки в старшій школі мені почали купувати окремий мій особистий одяг та взуття.

Сестрі пророкували велике майбутнє, у неї батьки вкладалися. Відправляли до мовних таборів, наймали репетиторів. Я ж проводила літо у кращому випадку у бабусі, а на всі мої проблеми батьки відповідали, що я просто маю краще вчитися і старатися.

Боротися, шукати істину чи якось відстоювати свої права мені й на думку не спадало. Мені не подобалося таке становище, але я боялася щось зробити не так. Самооцінка була нижчою за плінтус, що зовсім не дивує.

Сестра на бюджет не вступила, надто престижний ВУЗ вона для себе обрала. У десяток інших пройшла б без проблем, а тут не склалося. Але батьки, звісно, ​​вирішили оплачувати їй навчання. Я поступала теж після одинадцятого класу, але тут навіть не йшлося про платне навчання. Батьки одразу сказали – поступиш, молодчинка. Ні – йди працюй.

З дому мене ніхто не гнав, але я сама вирішила поїхати до гуртожитку. Байдужість батьків до мене і щира радість за сестру з кожним роком ранили все сильніше, хоч би мало бути навпаки. Саме в гуртожитку я познайомилася з хлопцем, за якого потім вийшла заміж.

Сам він був не місцевий, також мешкав у гуртожитку, навчався на тому ж курсі, що і я, але на іншому факультеті. Відносини тривали весь університет, на п’ятому курсі я завагітніла і ми вирішили швидко грати весілля.

Батьків ця новина обурила. Вони довго мене відчитували. Я просто поділилася з ними радісною для мене новиною, але мама з татом накричали, сказали, що нічого іншого від мене і не чекали, весілля моє – дуpість, про яку я через рік пошкодую, грошей на це вони не дадуть.

– Якщо ти така доросла, що сама приймаєш такі рішення, то наша допомога тобі ні до чого, – заявила мама.

Я не розраховувала, що мені кинуться давати гроші на весілля, але й такої реакції також не чекала. Ми з чоловіком тихо розписалися, відзначили весілля у гуртожитку, а після закінчення ВУЗу поїхали до його рідного міста.

У цей час сестра здобувала другу вищу освіту. Я народила, батьки стримано привітали мене, але більше майже не цікавилися моїм життям. Ну, так, якщо я зателефоную, слухавку не кидають, але самі ініціативу не виявляють.

Нині вже п’ять років, як я народила. За цей час ми з чоловіком переїхали до своєї квартири, яку нам подарували його батьки, син ходить до дитячого садка, а я доопрацьовую останні місяці до декрету, скоро народиться донечка. До батьків за цей час я не їздила жодного разу, як і вони до мене.

Дзвінок мами мене дуже здивував. Зазвичай вона мені не дзвонить, максимум – повідомлення із привітанням. Дзвонила вона з новиною, що сестра збирається заміж. Хвалила мені нареченого, яка вона щаслива, а потім підібралася до суті питання. Вона сказала, що я маю взяти кредит на весілля сестри. Їм із батьком ніхто не дасть кредиту, бо вони виплачують іпотеку.

Скільки новин за один раз. Так я дізналася, що сестра має весілля, а батьки купили їй в іпотеку квартиру. Мені вони навіть пледика на ліжко не подарували, онукові пелюшки не привезли. Та вони його навіть не бачили! Але вимагають, щоб я взяла на себе кредит заради весілля сестри. Обіцяють, що платитимуть самі, зрозуміло.

Я навіть не почала нічого пояснювати, просто сказала ні, а потім заблокувала номери батьків. Треба взагалі номер змінити, щоб більше не контактувати з цими людьми. Моя сім’я – чоловік та мої діти, а батьків у мене немає. Своєю поведінкою вони це показували стільки часу, але дійшло до мене лише зараз. Але краще запізно, ніж ніколи.