Батьки не схвалюють мою професію, але не забувають випрошувати гроші та дорогі подарунки

Все дитинство я не могла зрозуміти, ким хочу стати. І коли у старших класах постало питання про вступ, я з подачі батьків обрала юрфак. Якоїсь миті мені навіть сподобалося навчання, тому я почала думати, що юриспруденція – це моє.

Але коли пішла працювати, зрозуміла, що в цій галузі надто багато бруду та паперів. Мене нудило від цієї роботи, і я знову задумалася, чим насправді хочу займатися.

Несподівано мені спало на думку закінчити курси флористики. Адже я завжди любила возитися з квітами, складати прекрасні букети.

Спочатку були проблеми, але я по-справжньому полюбила нову професію. Тому подолала їх із мінімальними втратами нервових клітин.

Загалом втягнулася. За кілька я вийшла на добрий рівень доходу. Звичайно, далеко не мільйони, проте скільки задоволення! Та й виходить, як не дивно, більше, ніж у тій же юридичній конторі.

Ось тільки батьки не схвалюють мій вибір. Насмішкувато називають мене квіткаркою, вважають, що я їх ганьблю перед знайомими, і дорікають грішми, витраченими на моє навчання.

– З таким же успіхом могли тобі купити диплом у якомусь підворітті, – хитає головою батько.

– Зате я добре знаюся на законах і знаю свої права, – жартую я.

– Для цього необов’язково ходити до інституту та витрачати батьківські гроші. Зараз все можна знайти в інтернеті, – зневажливо пирхає мама.

– Але в інтернеті не розкажуть, як застосувати ці знання на практиці! – намагаюся довести я, що не зовсім дарма вчилася на юридичному.

Такі суперечки спалахують при кожному спілкуванні. І батьки зовсім не беруть до уваги той факт, що я вже відшкодувала їхні витрати на мою освіту. І допомогла мені у цьому саме моя нинішня робота.

Дивно виходить: батьки зневажають її, але не забувають випрошувати гроші. Якщо потрібно сплатити за послуги майстрів-ремонтників, купити нову побутову техніку, вони відразу звертаються до мене.

Коли батькам хочеться гарно відпочити на якомусь курорті, це задоволення, знову ж таки, спонсорую я. У виборі подарунків на свята батьки також не соромляться.

Завдяки мені вони неодноразово оновили телефони. Нова мікрохвильова піч, наворочений спінінг у тата і швейна машинка у мами теж були куплені за мій рахунок.

Я довгий час на це не вказувала, оскільки певною мірою відчувала свою провину за те, що не виправдала їхніх очікувань. Але днями моє терпіння зникло.

Мама з чогось раптом поскаржилася, що я кілька років поспіль ходжу в одному й тому ж одязі. А тато помітив, що я рідко їжджу відпочивати. І винна в цьому, звичайно, моя робота.

Батьки стали ставити мені приклад дітей своїх знайомих, які всі як на підбір працюють на хороших посадах, ходять у дорогих шмотках і харчуються устрицями вприкуску з чорною ікрою. Заодно й похвалили себе.

Мовляв, у них професії, так професії, тому вони можуть собі багато дозволити. Не те що я, жебрачка без цілей і перспектив, що проміняла інтелектуальну працю на бездумне копошення у квітах.

– Здається, ви забули, що багато чого з цього, – я обвела поглядом кухню, – куплено на мої кошти! Але якщо я обірванка, справляйтеся самі. Ви такі успішні!

Мене в той момент осяяло, що батьки і справді можуть спокійно обійтися без моєї матеріальної допомоги. На навчання вони знайшли гроші. І прибутки їх не просіли з того часу. Виходить, мене нахабно доїли без особливої ​​потреби.

– Якби ви не качали з мене гроші, мені вистачало б на регулярний відпочинок і обновки, – продовжила я обурюватися.

Батьки відразу нагадали про міфічний дочірній обов’язок, наголосивши, що їхні доходи не повинні мене цікавити. Вражаюча логіка! Самі завели цю розмову і самі тепер брехаються.

– Я вже сповна віддала вам усі борги. Можна сказати, із відсотками! – з викликом відповіла я на їх претензії.

Тато знову заговорив про зразкових дітей їхніх приятелів, які кидають потрібні суми на картку та не вважають це заслугою. А мама його палко підтримала:

– Бачиш, які молодці! Себе добре забезпечують, але про батьків не забувають.

– Ось нехай ці золоті діточки і вас візьмуть на утримання! – випалила я.

– Та що ти все в штики приймаєш! Ми зовсім не заперечуємо твої заслуги. Просто вважаємо, що ти могла б досягти більшого, і плавно підштовхуємо тебе до цього, – перевзулися батьки, злякавшись, що можуть втратити халяву.

Трохи пізніше вони спробували зі мною помиритися, але розмова знову скотилася до закидів з приводу роботи, які я вже не слухала. Зрештою, я повністю відповідаю за свій вибір.

Я батьків ні про що не прошу та живу окремо. Чого ще треба? Ах так, грошей і дорогих іграшок. Але я більше не дам ні копійки.

Набридло бути вічно винною і недостатньо успішною в їхніх очах дійною корівкою. Нехай батьки вчаться жити за коштами. Ну, або відкривають свої копілки, які у них, я певна, є.