Батьки кожні вихідні приводять у нашу квартиру наречених і не розуміють, чому я досі не одружений

Я холостяк і мені 49 років – ці дві обставини не дають моїм предкам спокою. Ми живемо втрьох, тому я щодня вислуховую вимоги мами та нотації тата, що мені потрібно терміново одружитися… неважливо, з ким, «аби онуків народила».

Скільки пам’ятаю себе, я ніколи не хотів дітей. Можливо, з цієї причини я й досі не обзавівся своїм сімейним гніздечком, а живу в батьківському будинку на громадських засадах. І ось одного чудового (вірніше, – жахливого) моменту терпець моїх батьків урвався.

– Все, вирішено: днями сватаєшся до Нінки, – без передмов заявив батько, коли я повернувся додому з нічної зміни.

Я спав на ходу, тож неуважно кивнув, повалився на ліжко і миттєво заснув. А коли відкрив очі, побачив поруч із собою суху, худу дівчину 25 років, яка кокетливо будувала мені свої розкосі очі. Я підскочив, як ошпарений.

– То ви надумали одружитися, Сергій Павлович? Дозвольте запитати, а кого ви цінуєте в жінці в першу чергу – господиню чи жінку?

Не довго думаючи, я випалив як на духу:

– Звичайно, господиню, а кого ж ще?

Цього виявилося достатньо: Нінку як вітром здуло, а я з полегшенням вмостився за святковий стіл і наївся до відвалу всяких смакот, які мама наготувала на честь мого сватання.

Увечері предки повернулися в проникливому настрої. Але глянувши на мою лискучу фізіономію, одразу все зрозуміли. Мама страшно розкричалася, а тато дав мені такий потиличник, що я стрімголов відлетів у кут.

— Щоб наступного разу розумніший був, — закричав він, але я анітрохи на нього не образився: воля вартувала й не такого тумака.

До речі, я не звернув уваги на його погрозу – а дарма! Наступний тиждень пройшов спокійно, а на вихідних на мене знову чекав сюрприз.

У суботу я встаю пізніше за звичайне – близько полудня. Насилу тягнучи ноги, я вийшов у зал і – обмер. Переді мною сиділа пишна рожевощока блондинка років 35 у зухвалій сукні та з голлівудською усмішкою.

– Я тут на запрошення вашої матінки, – пробурчала вона утробним баритоном (тобто, вибачте, – меццо-сопрано). – Мене звуть Ольга, можна, просто Олька; я купила будиночок по сусідству і прийшла познайомитися.

Я впав на стілець, а вона одразу перейшла в наступ:

– То ви не одружені, Сергій Павлович? І я живу одна, без чоловіка, без дітей… Який ви щасливчик, що поруч із вами такі чудові батьки!

«Що вони їй пообіцяли у посаг? Дачу? Машину? А може – цю квартиру?».

Остання думка пронизала мене, як блискавка, і я зрозумів, що настав час закінчувати комедію.

– Ми скоро роз’їдемося, – недбало промовив я. – Через три тижні я одружуся і селюся зі своєю дівчиною на дачі. Але батьки залишаються тут, так що ви можете ходити до них у гості.

Після цих слів красуню як корова язиком злизала. Наступний місяць був ідилічним. Дізнавшись про черговий провал, батьки втекли від мене на дачу.

Але добре відпочивши в гордій самоті, я швидко засумував. Мені не вистачало маминих скарг і татових потиличників; було нудно, нарешті, без їхніх ексцентричних витівок, які хоч якось фарбували сіру прозу життя. І я не витримав, здався, викинув білий прапор, перший пішов на мирову.

Тепер ми знову живемо разом, і мої батьки знову шукають наречену. Кожні вихідні квартира піддається нашестю красунь різних мастей – брюнеток, рудих, русявих, блондинок, довгих, коротких, повних і худих.

Наша зала перетворилася на студію програми «Давай одружимося»; тільки ворожки не вистачає (у ролі свахи та ведучої – мама). Поки що я тримаю удар і відбиваюся всіма чотирма кінцівками, але мої сили закінчуються.

Адже я все-таки чоловік не першої свіжості, а відчуваю колосальний тиск, а може і справді одружуся.