Багата дама дозволила бідній Вірі жити в себе. Але замість подяки отримала дещо інше

Віра приїхала до чужого великого міста, бо в її селі немає ні роботи, ні перспектив, ні інфраструктури. І спілкуватися нема з ким.

І у місті цю жінку взяла на роботу господиня модного салону. Прибиральницею. За добрі гроші. І навіть дозволила тимчасово пожити в студії; вона виставлена ​​на продаж, а поки що живи. Тільки комуналку плати.

І ця багата, умовно, звичайно, господиня салону віддавала жінці свої речі. Які вийшли із моди. ІВірі не личили їй були ці «польта» та чоботи. Але ходити у чомусь треба? Доводилося брати.Але багачка за це за все знущалася, знущалась. Не дозволяла приносити їжу в салон і їсти. Мовляв, дуже пахне їжа! У салоні це недобре, люди морщаться. То з голоду, чи що, вмирати?

Робила натяки, що треба користуватися дезодорантом. Причіплялася до одягу. Стежила дріб’язково, щоб підлога була добре вимита.

Багато знущань було. Але ця жінка мовчала, кивала і все терпіла! Тому що їй треба було жити десь і працювати. Але вона ненавиділа багачку-вискочку.

І одразу пішла працювати на ринок, коли запропонували. Житло гірше, але заробіток значно більший! Ринок же.

«А на прощання я цій вискочці в салоні залишила порчу! Дещо зробила їй. І потім були сильні нещастя; так цій багатій і треба!». – говорила Віра.

Що вплинуло на добру «багачку» – довести важко. Але абсолютно точно: прихована ненависть, заздрість, злісний шепіт і таємні дії не додають нам щастя та здоров’я.

Заздрість губить того, на кого спрямована.

Бачите, зло часто роблять із заздрощів. Люди, яких облагодіювали, нагодували, дали притулок, врятували… Вони часто залишають по собі чисте зло; руйнують наше життя та репутацію. Замість подяки іноді народжується заздрість. І треба обережніше з людьми. Яких ми зовсім не знаємо, але пускаємо в дім і в душу… І отримуємо залишене нам послання заздрощів…

Ганна Кір’янова