Бабуся дуже не любила мою маму, а страждала я. Не розумію, чому дорослі так робять

Коли я була ще маленькою, ми жили у великому приватному будинку в передмісті. Будинок розрахований на трьох господарів, а прибудинкова територія була спільною. Одна частина будинку належала прабабусі, друга – бабусі (татовій мамі), а в третій частині тоді жила я з батьками.

Ще до одруження моїх батьків у мами зі свекрухою були конфлікти. Закінчилось все тим, що і мама і тато з бабусею перестали спілкуватися. Бабусею я її ніколи не називала. Взагалі ніяк не називала. Вона ніколи зі мною не говорила – просто проходила мимо на подвір’ї. У неї були інші внучки, улюблені, від дочки. Мої однолітки майже – одна на рік старше, а інша на рік молодша. А до прабабусі часто привозили внука, він теж мій ровесник.

Ось з дітьми ми дружили. Завжди разом грали у дворі: курені будували, пікніки влаштовували. Мене не зачіпало те, що бабуся тих онучок любить, а мене ні. Вам ж не спаде на думку ображатися на сусідку, що вона вас не любить? Ось і вона була для мене такою ж чужою, як і будь-яка інша сусідка. Я була дитиною спокійною, скромною і врівноваженою. Зовсім не примхливою (так всі дорослі говорили й зараз згадують). Але одного разу і мене зачепило.

Було мені тоді років шість. Ми вчотирьох (з тими сестрами та братом) грали в пісок у дворі. Тут вийшла ця «бабуся» і всім роздала по цукерці. Всім, крім мене. Діти стали розгортати цукерки та їсти. Брат запропонував мені відкусити шматочок від його цукерки. А мені стало так прикро, що я відразу зайшла додому.

Розповіла мамі, плакала. Мама відразу дала мені цукерку. Але … це був початок 90-х і вдома у нас були тільки карамельки, а вони їли шоколадні з горішками. Я розплакалася ще сильніше і запитала у мами, чи купить вона мені коли-небудь потім такі ж цукерки, як у дітей у дворі. Мама пообіцяла, а потім вийшла з дому.

Я чула, як вона щось говорила свекрусі (тій самій, яка мене обділила). Далі не пам’ятаю, що було. Не знаю, як вона пояснила свій вчинок, та й чи стала пояснювати. В той день я більше не пішла на вулицю, мені було чомусь неприємно бачити тих дітей – свіжа була рана.

Зараз бабусі вже давно немає на цьому світі. Примирення батьків з нею так і не відбулося. Потім ми переїхали і я з нею не бачилася. А ось той випадок я дуже чітко пам’ятаю.

Зараз у мене двоє своїх дітей і я уявляю, як прикро тоді було моїй мамі. Гірше, ніж мені. Адже за дітей завжди прикро. Навіщо вона так зробила? Помститися хотіла? Але кому? Мені, шестирічній дівчинці, чи що …