– Ах ти, мерзотниця. Наше покоління на економії виросло, а ви невдячні…

У моєї свекрухи Олени Миколаївни дуже трепетне ставлення до грошей. Вона виросла в небагатій робітничій сім’ї, де економити кожну копійку було нормою. Батько робітник на заводі, мати швачка на фабриці працювали багато, а ось грошей в той час за таку роботу отримували мало. Тому дитинство маленької Олени пройшло без надмірностей.

Свої дитячі звички до економії вона перенесла і в доросле життя. У такій самій манері вона виховала і свого сина. Чоловік розповідав мені, як в дитинстві йому доводилося довго ходити в одязі, на якому вже місця не було для латочок. Він просив матір купити йому інші штани або сорочку, але мати завжди відповідала одне і теж:

– Латочку поставимо, грошики заощадимо. Ти не принц і в такому походиш.

В мене була своя квартира і дуже хороша зарплата. Навіть на мою зарплату ми могли вдвох жити  нормально, але перші роки нашого заміжжя мені насилу вдавалося вмовляти його на хоч якісь витрати.

Банальний похід в магазин за продуктами перетворювався в випробування. Ми обходили кілька магазинів, де чоловік записував ціни на те, що ми хотіли купити. А потім порівнював де  дешевше і тільки після цього ми купували. Такі закупівлі тривали іноді по 3-4 години, а все заради вигоди в кілька гривень. Це було нестерпно.

Все ж через кілька років мені вдалося змінити ставлення чоловіка до грошей, продемонструвавши йому, що в нас навіть після всіх витрат залишаються кошти, які ми можемо відкладати на майбутнє.

Але ось свекруху переробити було неможливо. У вихідні вона часто приїжджала до нас в гості. Побачити сина і внучку.

Я не хотіла, щоб наша дочка, відчувала себе обділеною, а тому ми з чоловіком намагалися її балувати. Купували красиві речі, іграшки, ляльки, різні смаколики. Чоловікові особливо подобалося давати дочці те, чого він був сам позбавлений у своєму дитинстві. Від усього цього моя свекруха приходила в сказ. Всі її візити закінчувалися лайкою.

– Ви що дитину з малих років до розкоші привчаєте. Звикне, що в житті все легко дістається. Або недолугою стане, або утриманкою.

–  Ви, Олена Миколаївна, минулим живете. Вам 100 грн вже гроші величезні. Нехай наша дочка в розкоші, як ви говорите, зростає, а не як ваш син латках ходив.

На цих словах свекруха зазвичай переходила на ненормативну лексику або починала читати моралі.

– Ах ти, мерзотниця. Наше покоління на економії виросло, а ви невдячні. Сергій кого ти вибрав собі в дружини. Ох, не доведе твоя дружина до добра, згадаєш мої слова. Всю сім’ю по світу з торбами пустить.

Ось так і живемо. Але балувати дочку, в межах розумного, все одно не перестанемо. У дитини має бути дитинство, а не латки.