Афера з аліментами. І як він додумався до цього…

У маминої двоюрідної сестри є своє господарство в віддаленому селі. Хороше, велике господарство: свині, корови, кролики, кози, кури та індики. Навіть є невелика пасіка. А ще город: своя цвітна капуста, гарбузи та кабачки, стандартні огірки-помідори, всілякі коренеплоди, ягоди та величезний плодовий сад.

У привітних і працьовитих селян є син-ледар. Василеві 36 років, він працює охоронцем на заводі в передмісті та знімає крихітну однокімнатну квартиру з другом. Він розлучений, у нього є дочка, яка живе зі своєю мамою.

Через зайнятість  господарством, Людмила Вікторівна і її чоловік Микола Артемович внучку не бачили роками, та й колишня невістка не горіла бажанням привозити свою дитину до бабусі з дідусем, переносячи свої негативні враження від невдалого шлюбу з Василем на його батьків.

Зате Людмила Вікторівна про існування своєї єдиної внучки Іринки не забувала: раз в пару місяців вона видзвонювала Василя, вручала йому величезні сумки з дарами великого господарства з наказом відвезти внучці і її мамі. Хоч яка, а гуманітарна допомога, міркувала Людмила Вікторівна. Василь відвозив сумки колишній дружині, регулярно звітуючи батькам про успішне завершення своєї місії.

Натомість чоловік привозив батькам малюнки дівчинки (де тільки брав?) і теплі привіти від своєї колишньої дружини Насті. Настю в її небажанні мотатися з дитиною в село до колишніх свекрів зрозуміти було можна: автобуси від найближчої станції до самого населеного пункту не ходили. Пішки цей шлях займає приблизно дві години. Після чотирьох годин приміським поїздом було б дуже виснажливо.

Стільниковий зв’язок толком не ловить: дзвінки Василю здійснювалися з даху сараю на краю ділянки. Настя на дзвінки Людмили Вікторівни не відповідала: ніхто тоді не знав, що хитрий Василь дав матері номер свого друга, скаравши тому не брати трубку з пари номерів.

Правда про посилках у вигляді сумок з екологічно чистими продуктами розкрилася випадково: 10-річна Іринка попросила у тата телефон подзвонити, під час його чергового візиту з дарами, ой, з товарами на продаж. Розумна дівчинка набрала номер бабусі, забитий в пам’яті телефону Василя. Іринка від щирого серця і в досить уїдливих виразах подякувала бабусі за в черговий раз продані м’ясо та овочі. Слідом попросивши більше нічого не посилати, і повідомивши, що вони з мамою самі все в магазині куплять.

Людмила Вікторівна була шокована: хто продає? Що продає? Кому продає? Шляхом нехитрих запитань було з’ясовано, що Василь придумав спосіб заощадити на сплаті аліментів за чужий рахунок. В цьому випадку, за рахунок Людмили Вікторівни та Миколи Артемович. М’ясо, овочі, фрукти і ягоди ретельно зважувалися, потім вага множилася на неабияк занижену ринкову вартість, а підсумкова сума віднімалася з фіксованого аліментного платежу. Іноді Настя ще й залишалася повинна колишньому чоловікові, але він її великодушно прощав.

Коли Василь вперше запропонував подібним чином погасити частину аліментного платежу, Настя погодилася: хороші продукти, з доставкою додому, чому б і ні? Про те, що продукти – суто добровільна допомога Іринці від бабусі з дідусем, жінка і не здогадувалася. Номер Людмили Вікторівни вона попросила, подякувати колишній свекрусі за знижку на продукцію: раніше номер був, але після втрати телефону і покупки нової сім-карти, контакт загубився. Василь номер дав, змінивши пару цифр. І далі, зі спокійнісінько совістю, продовжував їздити між колишньою дружиною і батьками, віддаючи в рахунок аліментів дружині подарунки від батьків.

Людмила Вікторівна, після дзвінка внучки, плюнула на господарство і приїхала в місто в супроводі свого чоловіка. Василь отримав як слід поза вуха особисто від Миколи Артемовича, який щиро шкодував, що руку на сина не здіймав, коли той був маленьким. Людмила Вікторівна пообіцяла відшмагати сина кропивою, не зважаючи на вік, в разі якщо ще хоч раз щось подібне повториться.

Іринка заново познайомилася з дідусем і бабусею. З Настею пенсіонери обмінялися правильними номерами телефону, з наказом приїжджати в гості та обіцянкою, що Микола Артемович до станції під’їде і з комфортом домчить внучку і її маму до свого будинку.

Василь … А що Василь? Такому хіба соромно буде за скоєне?