Або я, або твій шмаркач!

Коли мені було 5 років, ми з мамою раптово залишилися одні. Мій батько зранку пішов на роботу і не повернувся. Ми шукали його, телефонуючи в лікарні, обдзвонили всі відділення поліції і морги. Але його ніде не було.

Тільки через рік ми дізналися, що він живе собі спокійненько з іншою жінкою буквально через квартал від нашого будинку. Але історія моя не про це …

– Познайомся, Міша, це дядько Вова, – як ніби трохи соромлячись, сказала мама. – Він мій близький друг.

Я був дуже радий, що у мами нарешті з’явився близький друг. Я постійно був то в школі, то на тренуванні. Весь вільний час проводив з друзями на вулиці, що цілком природно для 9-річної дитини. Мама постійно була одна.

Я давно став помічати, що мама знову змінилася: стала одягати красиві сукні на роботу і більше часу проводити біля дзеркала. Навіть очі в неї стали якісь інші – живі, вони світилися. І ось нарешті я познайомився з причиною маминої нескінченної радості.

– Дядя Володя, а Ви тепер будете жити з нами? – з надією запитав я.

Якщо чесно, мені дуже не вистачало тата. Мені, як і будь-якому хлопчиськові, потрібно було брати з когось приклад, з когось сильного і мужнього. І ось він, мій приклад, сидить переді мною.

– Якщо твоя мама не буде проти, – посміхнувся він.

Виявилося, що мама дуже навіть не проти. Ми стали жити як одна сім’я. Правда, сім’я наша виявилася не дуже дружною. Проживши з нами буквально місяць, дядько Володя став на мене постійно кричати і навіть пару разів ударив. А мама, чомусь за мене навіть не заступилася.

В один жахливій ранок, мама зібрала мої речі і ми з нею поїхали в якийсь «дитячий будинок». Я поняття не мав, що це за будинок такий.

– Ти поживеш тут з дітками пару місяців, поки дядя Володя зрозуміє, що йому без тебе погано, – говорила мені мама. – Тоді я тебе заберу і ми будемо жити дружно.

– Добре, – погодився я.

Там було стільки хлопців і мені здавалося, що це буде весело. Але ось пройшов місяць, другий, до кінця підходив рік, а мама за мною так і не приїхала. Вона навіть не подзвонила мені жодного разу. Виявилося, що дядько Володя поставив її перед вибором: «Або я, або твій шмаркач!» І мама вирішила.

Минуло вже багато років, але я ніяк не можу її пробачити. Я сам вже став дорослим дядьком. У мене троє чудових дітей. І я навіть не можу уявити свого життя без них. А ось мама колись змогла …