– Або ця квартира оформляється на мене, або я поїду звідси і заберу доньку з собою!

У нас дуже дружна, любляча сім’я, і ми завжди підтримували одне одного. Мій брат старший за мене на три роки. Бувши студентом третього курсу, Назар дуже невдало одружився.

Яна була приїжджою першокурсницею, стрункою і дуже красивою.  Через місяць після знайомства, Андрій привів її жити до нас додому. Мама була одержима ідеєю няньчити онуків. Вона зраділа Яні і намагалася зробити її життя в нашому домі максимально комфортною. Ні, вона не питала у невістки – Коли будуть діти? Коли ти завагітнієш? Чому у вас не виходить? Мама просто тактовно намагалася, щоб Яна відчувала себе, як вдома. Всі мамині старання догодити невістці, Яна сприймала як належне.

Позиція Яни була досить проста: я – королева, а ви всі тут для того, щоб мені прислужувати. Я, на відміну від брата і мами, прекрасно знала, що ж їй треба насправді: приїхала з маленького селища, дівчина мріяла пустити коріння в місті. Плюс життя в гуртожитку було явно не для амбітної дівчини.

Мій брат став для неї своєрідним «стартом». Ні, це не мова заздрісної зовиці, про яку всі забули з появою дружини Андрія. Річ у тім, що якось раз я випадково підслухала її телефонну розмову. В якому мій брат був названий «лопухом», ми з мамою – «курками». А подальші плани на життя були змальовані, невідомому мені співрозмовнику, приблизно так: закінчу інститут і знайду когось багатшого, а поки й цей зійде.

Саме після цієї розмови я почала відчувати до неї неприязнь. Брату я нічого не сказала – його справа, з ким йому жити. А ось маму було шкода – вона до Яни з усією душею, інші невістки вважали б за щастя мати таку свекруха.

Весілля було шикарним. Яна хотіла все і відразу – лімузин, голуби, сукню, багато гостей в хорошому ресторані. Мама платила не дивлячись. Адже Андрій з Яною були бідними студентами і своїх коштів у них не було.

На 5 курсі Яна завагітніла. Щастю мами та Андрія не було меж – вони були готові носити Яну на руках. Одна Яна ридала в подушку, кричачи на весь будинок: – За що? Чому саме я? Стільки бездітних пар мріє про дитину! Чому я? Перервати вагітність вона не змогла – втекла, коли підійшла її черга. Вона повернулася додому з виглядом побитої собаки. Андрій з мамою полюбили її ще більше:

– Ми знали, що ти цього не зробиш!

На закінчення інституту мама виділила молодій сім’ї квартиру. Яна невдоволено скривилася, вона розраховувала на подарунок. Мама не збиралася дарувати їм цю нерухомість, вона планувала в майбутньому продати її і купити нам з братом по однокімнатній квартирі, для «стартового капіталу».

– Андрію, твоя сестра може залишитися жити з твоєю мамою. Поговори з нею! Нам житло потрібніше – у нас буде дитина! – розорялася дружина брата.

Андрій пішов до мами, просити щоб мама залишила мене в майбутньому без житла. Перший раз Яна почула відмову від своєї свекрухи. Вона образилась. Переїжджала Яна від нас з наміром більше не спілкуватися з моєю мамою.

Коли племінниці був рік, Яна вигнала Андрія і подала на розлучення. Життя зі свекрухою в великому будинку на її повному забезпеченні разюче відрізнялося від життя з чоловіком – молодим фахівцем. Хоча, зарплата у брата була досить пристойна. Брат пішов, нагадавши, що я вже закінчую інститут і що скоро  буде розмін квартири. У нашу сім’ю прийшла ера вимагання.

-Хочете побачити доньку / внучку / племінницю? Стандартна такса – сто грн. Забрати до себе на день – триста. Немає грошей – немає дитини.  Ви ж втрьох будете з нею гратися – тому триста. – заявила Яна.

Нарешті вона показала свою жадібну натуру в повній красі. Мама з братом платили. Вони оплачували Яні квартплату, давали гроші на продукти та одяг, крім аліментів на дитину.

Мій молодий чоловік нарешті зробив мені пропозицію, я погодилася. Прийшла пора розмінювати квартиру, в якій жила Яна. Брат теж знайшов собі дівчину, з якою був не проти побудувати сім’ю. Яна впиралася руками й ногами, вона кричала, що більше ніхто і ніколи не побачить її дочку, якщо її виселять. Мама пообіцяла оплачувати їй знімну квартиру, але подібний розклад колишню дружину Андрія не влаштував.

– Або ця квартира оформляється на мене, або я поїду звідси й заберу доньку з собою! – Яна поставила моїй мамі ультиматум. Ми з чоловіком зняли квартиру. Брат жив з дівчиною у мами. Зате колишня дружина брата насолоджувалася простором маминої троячки. Справедливо було б помітити, що мама не була одноосібною власницею тієї квартири – вона дісталася нам на трьох від тата.

Коли я народила сина, у мами з’явився внук. Мама стала частим гостем у нас з чоловіком вдома. Вона втомилася від Яниного вимагання та насолоджувалася спілкуванням з внуком, за право побачити якого не треба платити. Яна, втративши «Внукову монополію» трохи принишкла. Більше ніхто не біг до неї, несучи гроші, щоб побачитися з її донькою. Такий вигідний бізнес прийшов в занепад. Вона стала сама наполегливо зазивати мою маму в гості, обіцяючи знижки. Маму подібна ситуація давно вже напружувала і Яна отримала відмову:

– Так, я люблю внучку і хочу її бачити, але платити за це я більше не буду. Досить спекулювати на дитині, влаштуйся на роботу. І, Яна, з’їхати все-таки доведеться.

Виселяли Яну зі скандалом. Мама оплатила їй однокімнатну квартиру в тому ж будинку на рік вперед. Вона вирішила, що цього часу цілком достатньо, щоб встати на ноги. Тим більше, племінниця вже ходила в садок. Яна перездала квартиру, забрала гроші та поїхала.

Як і планувалося, мама продала квартиру і поділила гроші між мною і братом. Батьки чоловіка нам додали й ми купили двокімнатну квартиру. Брат поклав гроші в банк і жив з мамою.

Яна з’явилася два тижні тому, через рік після свого від’їзду. Вона всучила свою дочку Андрієві та знову відбула в невідомому напрямку, витончено стрибнувши за кермо красивої іномарки. Сподіваюся, вона знайде своє щастя в житті.