Таня стояла за касою перший день і дуже хвилювалася. Спочатку поруч стояла її колега: підказувала і допомагала.

Побачивши, що дівчина освоїлася і вже досить спритно обслуговує покупців, жінка відійшла. Благо в середині дня відвідувачів в магазині було небагато.

Таня залишилася один на один зі своїми покупцями:

– Вітаю! Пакетик потрібен? Масло, цукерки по акції не бажаєте? – дівчина намагалася бути максимально ввічливою і уважною.

Біля каси з’явилася бабуся. Набір її покупок був більш ніж скромний: хліб, молоко і одне яблуко. Поки вона шукала в своїй сумці гаманець, стала збиратися черга.

Бабуся оплатила покупки купюрою номіналом п’ятсот гривень. Таня відрахувала і видала здачу.

Поки бабуся не поспішаючи укладала покупки в сумку, дівчина вже обслуговувала наступного покупця.

– Дівчина, ви мені сто гривень недодали! – звернулася раптом до неї бабуся.

– Ой, вибачте, будь ласка! – Таня зніяковіла і розгубилася. Щоки залились фарбою. Вона якраз розрахувала покупця і відкрила касу. Діставши сто гривень, вона віддала їх бабусі. Та, не поспішаючи, прибрала купюру в гаманець і потихеньку побрела до виходу. Вийшовши з магазину, вона трохи потопталися біля дверей і зайшла назад.

– Дівчино, ви мені сто гривень недодали! – знову звернулася вона до касирки.

– Як? – здивувалася Таня. – Тільки що ж віддала!

Покупці в черзі підтвердили слова касира. Підійшов охоронець.

Бабуся вилаялася, що кругом одні шахраї: дурять пенсіонерів, і бадьоро пішла, чим дуже здивувала свідків того, що відбувається.

Ймовірно, в силу похилого віку у бабусі з’явилися деякі проблеми з пам’яттю.

А чи справді касирка в перший раз помилилася, видаючи здачу, вона, по всій видимості, дізнається пізніше, здаючи виручку.