А вона все чекала на нього…

Ця історія трапилася в одному невеликому селищі на березі річки багато років тому.

Аня проводжала Івана в армію, так ні разу і не поцілувавшись з ним. Вони й спілкуватись почали місяць тому, коли зустрілися в клубі на танцях. Аня всім серцем покохала Івана і щоро сподівалась на взаємність.

– А я і не цілувалася ще ні з ким, – зізналася якось вона Іванові.

Здивувався хлопець, подивившись Ані в очі, – сині, наче небо. Ще мить і поцілував би дівчину, але рипнули хвіртка і Аня, засоромившись, швидко попрощалася з Іваном. А на другий день, на проводах, при людях, вони так і не зважилися поцілуватися.

Два роки Аня закреслювала в календарі кожен день і все рахувала, скільки ж часу залишилося до зустрічі з коханим.

Вона не знала, що за два місяці до повернення, Іван написав матері листа, в якому повідомив, що познайомився з дочкою полковника, у якого він був водієм. Вероніка – так звали дівчину – запропонувала залишитися в її рідному місті. І мати дала згоду, вважаючи, що синові пощастило, влаштувати своє життя і кар’єру. Незабаром Іван одружився з Веронікою; полковник, який став йому тестем, влаштував на хорошу роботу, допоміг з квартирою. Батьки Івана з’їздили на весілля, повернулися задоволені.

І тільки Аня чекала, не вірячи, що Іван одружився.

– Я почекаю, – говорила вона, – ніхто мені, крім нього не потрібен.

А через три роки вийшла заміж, тому що батьки наполягли: треба було якось відвернути дочку від думок про Івана.

Чоловік побив Аню в першу ж шлюбну ніч, по суті, цієї ночі у них і не було. А все тому, що побачив Сергій, як на весіллі однокласник привітав Аню, подарувавши букет квітів. Це і стало приводом для ревнощів. До цього часу не знала Аня, що Сергій нестерпно ревнивий. Всю ніч він пив і бив нещасну дівчину, а до ранку впав до нестями п’яним.

З синцями на тілі та на обличчі Аня втекла від чоловіка до батьків. Проспавшись, прибіг Сергій, благаючи повернутися, обіцяв більше ніколи в житті не підіймати на дружину руку. Але батьки навіть не дали наблизитися до доньки. Так розлучилася Аня, не ставши по-справжньому дружиною.

Заміж вона більше не збиралася, напевно, так і залишилася б самотньою, якби не посватався до неї вдівець з двома дітьми. Геннадій був людиною м’якою, доброю. Але заміж за нього Аня вийшла заради дітей, які залишилися без матері.

Для семирічного Антона і п’ятирічної Оленки Аня стала справжньою матір’ю. А ось Геннадій виявився людиною слабохарактерною: любив випити, частенько роботу пропускав. Його звільняли, й Аня терміново шукала йому нову роботу. Єдина радість в її сімейному житті – це діти. Спільних з Геннадієм дітей у неї не було: мабуть, постарався перший чоловік, побив так жорстоко, що не могла вона народити. Геннадій хоч не підіймав на дружину руку, але і допомоги їй від нього майже не було.

Через десять років Геннадій їхав п’яним на мотоциклі з гостей, перекинувся і загинув. Пережила Аня і це горе, наказавши собі бути сильною, стала ще більше допомагати  дітям.

Коли вже син був в армії, а дочка закінчувала школу, несподівано повернувся в рідне село Іван: змужнілий і навіть трохи посивілий. Повернувся, бо Вероніка залишила його, звинувативши в тому, що кар’єру не зробив, не скористався допомогою її батька. Виставила Івана з квартири з однією валізою.

Він приїхав ненадовго до батьків, щоб потім вирішити, як жити далі. Затримуватися в рідному селищі він не збирався, були плани поїхати за кордон. Але все вийшло зовсім не так, як він планував. Він не прагнув зустрітися з Анною, пам’ятав, що образив її, думав, що вона і розмовляти з ним не стане. Та й  гординя заважала поговорити відверто.

Вже перед від’їздом з дому вийшов Іван на берег річки подихати свіжим повітрям, помітив далеко попереду двох жінок, які купалися в річці. А потім раптом до них підійшов чоловік і почав чіплятися до однієї з них, потягнув її в річку і почав головою в воду опускати. Друга жінка дико кричала на весь берег, кликала на допомогу.

Іван кинувся і за хвилину був уже поруч з тим божевільним, який намагався втопити жінку. Відкинув мужика, витягнув жінку на сушу, а потім бандиту руки ременем зв’язав. І тільки тоді дізнався, що він врятував Аню.

Сергій, за якого вона заміж виходила, все-таки сів у в’язницю після їхнього розлучення: в бійці людину важко поранив, за це і термін дали. І ось уже кілька років як з в’язниці вийшов; знайшлася жінка, яка повірила йому, народила дитину. А він, невгамовний, Ані не пробачив, що на другий день після весілля розлучилася з ним і, як він вважав, зганьбила його. Тому він підстеріг її, щоб провчити.

Після цього випадку нікуди Іван не поїхав, залишився у батьків. І якось увечері, набравшись сміливості, пішов до будинку Ані. Довго стояв біля хвіртки, не наважуючись увійти. Хоч і врятував він її тоді від озвірілого Сергія, все ж ніяково йому було.

Але Аня сама вийшла. І він знову подивився в її сині, наче небо, очі. І в цей раз, наплювавши на те, що люди скажуть, обняв Аню і поцілував. А вона розплакалася.