– А ваш хлопчик такий молодець. Уже який день після школи приходить і допомагає жінкам сумки з продуктами до дому донести

Галина одна виховує одинадцятирічного сина Арсена. Їй ніхто не допомагає. Цілий день вона на роботі, ще й затримується часто, але отримує всього мінімалку. За комуналку платить 800 грн, залишається на двох близько 2500, яких вистачає тільки на найнеобхідніше.

Синові з ранніх років довелося звикати до самостійності. Галина після роботи просто з ніг валиться. Від чоловіка аліментів і звісток давно немає. Арсен хлопчик добрий, успішність непогана, бувають, правда, і трійки з нелюбимих предметів. Виглядає хлопчик старшим за свій вік – у тата пішов: високий і спортивний.

Якось Галина після роботи зайшла в супермаркет, купити продуктів. Касир їй посміхнулася і каже:

– А ваш хлопчик, такий молодець. Уже який день після школи приходить і допомагає жінкам сумки з продуктами до дому донести.

Не знаючи як реагувати, жінка мовчки розплатилася за покупки та пішла додому. По дорозі вона згадала, що син в останні дні якийсь задоволений, а ще не скаржиться, що він весь час голодний.

Арсена вона застала за уроками. Вирішивши не відкладати розмову, вона попросила його відвернутися.

– Сину, мені касир в супермаркеті сказала, що ти після школи приходиш і носиш сумки жінкам. Це правда?

Арсен опустив погляд і захитався на кріслі.

– Так, я якщо бачу, що пакет великий або бабуся старенька, пропоную до будинку донести. Багато жінок дуже раді.

– Навіщо тобі це? Розповідай!

– Ну, деякі мені грошики потім дають. Хтось ділиться фруктами, цукерками. А пару раз було, що бабусі мене до себе додому запрошували. Супом годували, пиріжками. Я нічого не просив, не подумай, вони самі.

Галина сплеснула руками та схопилася за серце. На очі навернулися сльози.

– Що ж ти мене ганьбиш! Подумають, що я тебе не годую і працювати змушую! Чутки то швидко розносяться. Ще до опіки розмови дійдуть. Раптом тебе у мене заберуть.

Цього жінка боялася найбільше з того часу, як чоловік її кинув і поїхав в інше місто.

– А гроші ти куди подів, теж на їжу витрачав?

Хлопчик відповів зі сльозами:

– Ні, я їх відкладав. Хотів нові кросівки купити собі, вони 800 грн коштують. Я чотириста вже назбирав.

Галина зітхнула.

– Покажеш, які сподобалися. Подивимося в інтернеті, може, де знижка на них є. Я тобі додам і купимо. Тільки до магазину більше не ходи. Невідомо, які люди попадуться. Я розміщу резюме, спробую роботу іншу знайти, де зарплата більша буде.

– Мамо, пробач, я допомогти тобі хотів.

– Допоможеш, синку, допоможеш, підрости, тільки, трохи ще.

І вони, ридаючи, стали обніматися.

Галина знайшла нову роботу через два місяці, зарплата 6300. Кросівки Арсену купили через кілька днів після тієї розмови. Але він все одно і зараз, йдучи зі школи та проходячи повз супермаркет, часто пропонує допомогу жінкам.