– А ти думаєш, у мене тут камера зберігання, чи що? Я давно вже все зібрала і винесла на смітник!

Олег прожив у цивільному шлюбі з тридцятирічною Мариною чотири роки. З самого початку вони планували зареєструвати стосунки. На річницю спільного життя Олег зробив Марині пропозицію – все як має бути, з кільцем і рестораном.

Марина відповіла згодою, але до РАЦСу вони так і не дійшли. То одне, то інше … Збирали гроші, працювали, подорожували. Два роки тому Марина завагітніла. Дитину вони не планували, але вирішили: раз так вийшло, будемо одружуватися і народжувати.

У той день, коли повинні були йти подавати заяву, Марину відвезли в лікарню з раптовою кровотечею. Дитину Марина втратила і дуже важко переживала те, що трапилося. Олег був поруч, підтримував, допомагав: носив у лікарню апельсини, тримав за руку. Після лікарні за його ініціативою полетіли в Таїланд, щоб відволіктися і розважитися.

Повернувшись додому навалилася робота і питання з РАЦСом якось сам собою знову відклалося на невизначений час …

Такий стан речей Марину, чесно кажучи, розчарувало – їй хотілося визначеності. Час від часу вона задавала своєму чоловікові питання – коли весілля. Але Олег заспокоював – все буде, як тільки, так відразу. Ось зараз закінчиться проект, він буде вільніший  і вони підуть нарешті, подадуть заяву.

Проект закінчувався, і починався інший. Весь час щось заважало дійти до РАЦСу: то дощ, то новорічні свята, то відпустку, то епідемія грипу …

А пів року тому Олег зустрів Наталю. Через два тижні після знайомства з Наташею Олег пішов від Марини, навіть речі не забрав, а їх у квартирі за чотири роки спільного життя накопичилося чимало. Одяг, взуття, документи, старенький ноутбук … Пішов, звичайно, не без скандалу.

Уже після його відходу Марина з подивом виявила, що і речі-то від Олега залишилися в основному тільки особисті. Виходить, у квартиру-то за чотири роки він толком нічого не купив. Ні посуду, ні меблів, ні техніки. До цього вона якось не замислювалася про це, чи що …

Через місяць спільні знайомі обмовилися Марині, що в Олега на носі весілля з Наталією. Весілля, за чутками, відбулося перед Новим роком. В кінці лютого Олег зателефонував Марині – вперше з дня розставання. Сказав, що хотів би забрати речі, які залишалися в її квартирі. Найголовніше – ноут з фотографіями і папка з документами.

– А ти думаєш, у мене тут камера зберігання, чи що? – гордовито заявила Марина. – Ні! Я давно вже все зібрала і винесла на смітник!

– Але документи ж ти не викинула? – перепитав Олег. – У червоній папці лежали, в комоді?

– Я викинула все, пов’язане з тобою! – повторила Марина. – Шукай на звалищі! Я навіть і не дивилася, що там, у твоїх папках! …

У червоній папці в Олега лежали всі документи, накопичені за життя.

– А я вважаю, правильно зробила! Молодець! – каже про Марину одна знайома. – Як він з нею не церемонився, так і вона з ним! Ось нехай тепер побігає, спробує відновити свої папірці …

 

А ви б схвалили такий вчинок Марини? Зрештою, чоловік не дуже-то думав про неї і її почуттях, коли протягом декількох тижнів проміняв на іншу. До того ж берегти чужі речі у себе вона не була зобов’язана. А якби господар взагалі з’явився за ними через двадцять років? Пів року минуло! Нічого, нехай побігає. Або це низько і підло, так мстити?