– А навіщо нам за турбазу платити, якщо ми можемо у вас на дачі безкоштовно пожити? – сміялися друзі

Дачу в тихому селі на березі річки ми купили років п’ять тому. Знайомі тоді пальцем біля скроні крутили. Мовляв, ні нормальної дороги, ні магазинів, навіщо вам така глухомань.

А торік велику ділянку землі взяла в оренду комерційна фірма. Вона вирішила побудувати в нашому селі модний еко-кемпінг із фермою, городами, на яких можна було збирати ягоди, та іншими розвагами.

Фірма побудувала дорогу, щоб туристам було комфортно добиратися. Під цю справу виріс і магазинчик при в’їзді. Загалом, життя почало налагоджуватися, як ми з чоловіком жартували.

Хоча особисто нам нічого з цього і не потрібно було. На щастя, живемо ми на віддалі від кемпінгу і не стикаємося з його відвідувачами навіть на березі річки, коли виходимо на прогулянки.
Друзі наш район називали ведмежим краєм і в гості не поспішали. Принаймні, так було раніше.

Цього року не встиг розпочатися сезон, як мені зателефонувала подруга Олена. Запитала, як справи, і між іншим поцікавилася, чи не можна їм приїхати в гості.

Мовляв, сто років не бачилися, чому б не зібратися, поки стоїть така чудова погода.

– Адже ми на вашій дачі толком і не були жодного разу, – зі сміхом говорила подруга. – Хоч подивимося, в якому ведмежому краю ви живете. Посидимо, поговоримо, як у старі добрі часи.

Що ж, відповідаю, мені не шкода. Приїжджайте, звісно, будемо раді вас бачити, згадаємо молодість і все таке.

Олена приїхала у вихідні і привезла всю свою сім’ю, тобто чоловіка і двох синів. Хлопці вивантажили з багажника деяку провізію і тут же пішли гуляти.

– Діти мріяли побувати на фермі при еко-кемпінгу. Не засмучувати ж їх відмовою, – знизала плечима Оленка.

Ми з чоловіком переглянулися. Ми-то думали, друзі допоможуть нам по дому, а потім ми всі разом почнемо робити шашлик і вечір проведемо за бесідою.

Або сходимо погуляємо. Але гості нашого здивування не помітили і втекли розважатися в кемпінг.

Повернулося сімейство Олени пізно. Подруга з порога закричала, що вони страшенно голодні. Ось, мовляв, як свіже повітря на городян діє.

– А що, ви шашлик не робили? – розчаровано протягнула Олена.

Я відповіла, що ми з чоловіком були зайняті. Та й готувати на такий натовп нам якось не хотілося.

Зрештою, це ви до нас приїхали, а не ми вас благали про візит. У нас свої справи, як бачите. А у вас тільки розваги на умі.

– Зрозуміло, – процідила подружка.

Наступного дня з самого ранку гості знову втекли в кемпінг. Там, сказали, проходив якийсь етнофестиваль, на якому їм так хотілося побувати.

Повернулися вони знову пізно і знову відразу ж попросили їсти. Дізнавшись, що ми нічого не готували, подруга роздратовано сказала, що ми огидні господарі.

– Знала б, що ви такі непривітні, взагалі б до вас на дачу не приїжджала. Ні частувань, ні розваг. А постіль яка незручна, просто жах. На якому смітнику ви це ганчір’я відкопали? – морщила ніс подруга.

У мене очі на лоб полізли. У сенсі, кажу. А що, ми були зобов’язані забезпечити вам комфорт бізнес-класу, запитую.

– Ми взагалі-то не готель. Хотіли сервіс, їхали б у кемпінг жити.

– Витрачати гроші, коли можна безкоштовно у вас пожити? Ми вам не ідіоти якісь, – фиркнула Оленка.

У мене щелепа відвалилася. Тепер усе зрозуміло, кажу. А я-то думала, з чого раптом ви про нас згадали. Самі ж завжди сміялися над нашою ведмежою дірою. А тут заявилися в гості.

– Ну так, – відповідає Льонка, – якби у вас кемпінг не відкрився, ми б нізащо на вашу дачу не притащилися.

Дякую, відповідаю, за відвертість. І я тобі скажу відверто. Ідіть ви всім сімейством… куди хочете.

Хоч у кемпінг, хоч на березі річки живіть у наметі. А нам такої дружби по горло вистачило.
Оленка завищала, що я, така-сяка, з дітьми її на вулицю жену.

Лена, кажу, схаменуся, ти не в готелі, щоб права качати. Ти ніби як у гості приїхала. Тільки забула про це.

Виставила я колишніх друзів геть, і ні краплі про це не пошкодувала. І нехай вона дзвонить на кожному розі, як я з нею обійшлася.

Знаєте, я краще без подруг залишуся, ніж із такими зміями, які заради свого комфорту й економії готові з брудом мене змішати.

І нехай нашу дачу знайомі стороною обходять. Нам же краще!