– А каша в тебе зовсім не така, як у мами! – заявив мені мій вже колишній наречений

З Женею ми познайомилися відразу після закінчення університету. Я влаштувалась на свою першу постійну роботу. Він тоді працював у суміжному відомстві. З ним по роботі ми не перетиналися, але я щільно працювала з його приятелем. Ось він і випросив мій номер телефону.

Женя на три роки старший за мене, і тоді він здавався мені надзвичайно серйозним молодим чоловіком. Не сказати, щоб я одразу закохалася. Він дуже довго і наполегливо доглядав за мною. Надсилав квіти з кур’єром прямо до мене на роботу. Усі дівчатка у відділі пищали від захоплення.

Так поступово ми стали зустрічатися. У мене тоді ще не було досвіду серйозних стосунків. Ми багато часу проводили разом. Ходили у кіно, у кафе, просто гуляли після роботи.

Ми зустрічалися майже три роки, коли я запропонувала своєму хлопцеві з’їхатися. Мені просто так це вже набридло.

У нас обох не було свого житла, жили з батьками. Якщо ми хотіли залишитися наодинці, нам доводилося, як школярам, ​​підгадувати зустрічі під робочий графік батьків. Але Женя тоді сказав, що в такому разі ми маємо одружитися. Домовилися, що спробуємо разом жити, а якщо все нас влаштує, то й одружимося.

Я запропонувала винаймати квартиру. Мій хлопець наче проти такого не заперечував. Але тут постало питання, в якому районі винаймати житло. Ми самі виросли у різних районах і працюємо також у різних. А Женя сказав, що хоче, щоб ми жили або в тому районі, де мешкає його мама, або там, де він працює.

Для мене обидва варіанти були вкрай незручними. І так і так добиратися автобусом по сорок хвилин до роботи. А його возить службовий транспорт.

Йому штовхатися вранці не доведеться. Сварилися ми на цю тему майже місяць. Але в результаті я погодилася на варіант із районом, де він працював. Перспектива жити під боком у його мами мене приваблювала менше.

Мама у мого хлопця той ще екземпляр. Вона виростила собі не сина, а якогось домашнього вихованця. Але це я зрозуміла надто пізно. Батька у Жені немає, батьки розійшлися у тому віці, коли він його навіть не пам’ятав.

І ось ми вже знайшли і зняли житло. Я починаю потихеньку збирати речі, а мій благовірний мені заявляє, що поки що не готовий.

Я взагалі прибалділа. Як це розуміти? А він каже, що не може так різко лишити матір. Треба, мовляв, попрощатися. Ще кілька днів.

У вас був час майже тридцять років! Як це попрощатися? Коли ми першу ніч ночували на новому місці, всередині я вже чітко розуміла, що це початок кінця.

Першого ж ранку я приготувала на сніданок кашу. Сіли їсти. Ні, каша каже зовсім не така. Яка не така, несмачна?

Ні, каже, смачна, начебто, але не як у мами! Я кажу йому, що така сама ні в кого не вийде, а він мені на повному серйозі заявляє, давай мамі подзвонимо і запитаємо, як приготувати кашу «як я люблю».

А потім ми пішли до магазину сантехніки. Для вибору нового сидіння для унітазу. На тому, що є, бачите йому незручно сидіти. Мені ніби байдуже, але якщо людині важливо, чому б і ні.

Ось приходимо ми в магазин, а він з кишені дістає паперовий пакунок. Розвертає, і це виявляється малюнок сидіння, яке вдома у мами. Тобто він узяв сидіння для унітазу, поклав на папір і обвів!

У вихідний я вирішила випрати наші речі. Беру кошик для білизни, щоб як завжди розібрати по кольорах, а там пакет. Відкриваю пакет, а там його ношена білизна.

Мені стало цікаво, чому це всі речі разом у кошику лежать, а білизна окремо? Запитала. Виявилося, що його  білизна з іншими речами стикатися не повинна. І прати її потрібно окремо. Навіть від моєї  білизни.

Було ще багато всього. Але останньою краплею стала його безпорадність у плані годівлі себе. Мене несподівано викликали на роботу у вихідний. А вдома приготовленої їжі того дня не було.

Я планувала, що приготую з ранку, а тут у нас НП і мене прямо з ліжка о сьомій ранку смикнули. Десь близько десятої ранку мені став дзвонити Женя і вимагати, щоб я негайно поверталася.

Виявилося, він хоче їсти. Причому продуктів у холодильнику – всі полиці забиті! Ми напередодні ввечері нормально закупилися.

Він подзвонив мені кілька разів. А потім я просто перестала відповідати. Коли майже до десятої вечора мене привезли додому, я була морально виснажена і вимотана.

Відчиняю двері. А це диво на мене зі своїми претензіями накидається. Що я його покинула вдома. Одного. Голодного! А вдома запах горілої гречки.

Виявляється, він весь день просидів голодний. А надвечір ризикнув сам приготувати поїсти. Я, між іншим, того дня теж поїсти не встигла, мені не до цього було. Але ж це не його проблема. Адже турбота про чоловіка – це обов’язок жінки! Але не навпаки.

Коротше зустрічалися ми майже три роки, а разом жити я витримала лише два місяці. Ось така повчальна історія! І плюсом до побутової безпорадності, у кожному реченні у нього скрізь «мама»!

А давай запитав у мами як правильно, а давай подзвонимо, а мама знає! Він навіть кілька разів заговорювався і мене називав мамою.

І головне, як він так довго шифрувався? Адже я не бачила раніше такої хворобливої ​​залежності від матері. І навіть уявити не могла, що, доживши майже до тридцяти років, мужики можуть бути настільки несамостійними.

А скільки заскоків усіляких розкрилося. Ось так зайвий раз і задумаєшся. А можна було одразу разом пожити і три роки життя не витрачати.