Хочеш – іди працювати сама, я вас утримував 20 років, більше не хочу – сказав чоловік

– Сестрі сорок три роки, ніде ніколи не працювала! – розповідає тридцятип’ятирічна Валентина. – У студентські роки ще вийшла заміж за перспективного молодого хлопця- з кар’єрою, з амбіціями – і засіла вдома. Чоловік працював, непогано заробляв. Вони квартиру купили, дачу побудували, народили трьох дітей … А тепер її чоловік, бачте, втомився! Працювати не хоче, звільнився в нікуди, і на всі претензії відповідає – я тебе з дітьми, мовляв, більше двадцяти років утримував, тепер твоя черга! ..

… Сестра Валентини, Ольга, в молодості була і розумницею, і красунею: школу закінчила з медаллю, філфак – з червоним дипломом. Зараз, звичайно, все це вже неактуально. Та й від колишньої краси залишилися лише спогади: троє пологів наклали відбиток на фігуру і по обличчю видно, що молода вже не молода.

Зовнішністю Ольга абсолютно не переймається. Всі роки вона ревно вкладала в дітей: займалася, розвивала, возила по секціях і олімпіадах. Чоловік навіть машину їй купив спеціально для цього. Діти у них і правда на заздрість – розумні і розвинені, вчаться добре, займаються спортом. Старшій дочці сімнадцять, перейшла в одинадцятий клас, середньому дванадцять, молодшому вісім.

Розподіл ролей у них в сім’ї до сих пір був класичним: чоловік працював, дружина займалася господарством. Діти і будинок завжди були повністю на Ользі. Власне, вона і сама із задоволенням пекла, прала, прибирала, робила вироби, іноді лише нарікаючи подружкам на чоловіка-трудоголіка, який «коли не спить, завжди працює». Чоловік сидів в офісі до ночі, у вихідні та у відпустці постійно висів на телефоні, часом працював ночами над договорами і презентаціями.

– Радуйся, що працює! – з легкою заздрістю в голосі говорили Ользі знайомі. – Якщо ляже на диван, буде гірше …

Ольга тільки досадливо відмахувалася. Їй здавалося, чоловік, що лежить на дивані і не хоче працювати – це взагалі не про них. Її чоловік просто не зможе жити без своєї роботи, думала вона.

Виявилося, помилялася. Ще як зможе.

… Дивний стан у чоловіка почався десь близько року тому. Депресія – не депресія і хандра – НЕ хандра, так, незрозуміло що. Втомився, все набридло, нічого не хочеться. А найголовніше, на недавно улюблену роботу став ходити «нога за ногу» – тому, що треба.

З’їздили у відпустку. Спочатку чоловік блукав там як у воду опущений, але потім розгулявся. Відпочили добре, враховуючи, що чоловік в вряди-годи не відповідав щохвилини на повідомлення в месенджері – на вимогу Ольги просто відключив телефон.

– Тобі треба відпочити! – твердила дружина. – Батьки і близькі, якщо що, будуть дзвонити мені. А на роботі почекають. Ти у відпустці!

Повернулися, чоловік вийшов в офіс, відпрацював пару тижнів і … написав заяву за власним бажанням.

– Два місяці вже пройшло, сидить, роботу не шукає і не хоче шукати, – розповідає Валентина. – Поїхав на дачу зараз, живе там, дружина з дітьми в місті … На всі питання відповідає ухильно – не знаю, мовляв, що далі, і крапка! Працювати не хочу. Ти, мовляв, хочеш – іди працюй сама. Я тебе і дітей утримував двадцять років, тепер давай ти …

Ольгу просто трясе, за словами сестри.

– Куди я зараз влаштуюся? На касу в супермаркет, за шість тисяч гривень? – ледь не плаче Ольга. – «Діти виросли», говорить! Так з дітьми тільки зараз всі витрати і почнуться. Поступлення, репетитори – у старшої одинадцятий клас на носі. Батьки літні, всім треба допомагати, лікувати, за житло платити. Я одна не впораюся!

– Мужикові сорок сім років, йому до пенсії ще орати й орати, за новим законом так взагалі півжиття ще, а він вже лапки склав! – зітхає і Валентина. – Заощадження у них, звичайно, є, але вони тануть. А дітей годувати треба, та й вчити теж. Зобов’язаний взяти себе в руки і працювати – принаймні хоч дітей до повноліття!

Як вважаєте, в даній ситуації дійсно чоловік зобов’язаний і не правий? Дружина сиділа вдома з дітьми з його схвалення. Вона сумлінно вела господарство і виховувала дітей – займалася спільними проектами з чоловіком. Через це упустила свою – кар’єру, роботу. Виганяти її зараз в самий низ харчового ланцюжка – працювати прибиральницею або кур’єром – з боку чоловіка дуже некрасиво …

А може, чоловік не так вже й неправий? Поки міг працювати – працював, заробляв і утримував сім’ю непогано. І це не один рік, не два, а більше двадцяти. Дружина за його рахунок їздила у відпустки, робила подарунки своїм батькам, спокійно ростила дітей. Тепер її черга встати до верстата – це справедливо?

Як вам ситуація? Що думаєте?