8-річний син поставив на місце свого недбалого батька, який зрадив його матері

— Я заберу в тебе все, — кричав Роман. Усередині нього все кипіло від злості. – Ти залишишся ні з чим. Та ким ти себе уявила? Ну, нічого, я тобі нагадаю, хто ти є і де твоє місце.

Романа розлютив той спокій, з яким Марта поводилася, коли дізналася, що Роман обманює її вже багато років. Вона не стала влаштовувати скандал, а спокійно сказала йому, що йде. Але Роман не хотів відпускати Марту.

По-перше, він вважав, що якщо жінка вийшла заміж, то має з розумінням ставитись до деяких слабкостей свого чоловіка. А по-друге, Марта дуже красива жінка, і він не хотів, щоб вона дісталася комусь іншому. А по-третє, вони мали дитину — сина, якому нещодавно виповнилося вісім років.

— Я ж ні в чому тобі не дорікаю, — спокійно говорила Марта. – Я просто від тебе йду. А ти можеш і надалі жити, як хочеш.

— Будь-яка баба на твоєму місці трималася б за мене обома руками. Ну влаштувала б мені скандал, — кричав Роман, — і я б вибачився, і все в нас було б добре. Але ти поводишся ненормально. Таке враження, що в тебе взагалі нема серця. Дізнатися, що її чоловік обманював стільки років і зберігати такий спокій? Та що ти за людина, Марто? Я не розумію. Невже ти мене зовсім не любиш?

— Тепер не люблю, — спокійно відповіла Марта.

– Та як ти смієш! – кричав Роман. — І це після десяти років нашого спільного життя.

— Ти мене в чомусь звинувачуєш? — спитала Марта.

— Я звинувачую тебе у твоєму байдужому ставленні до того, що трапилося, — кричав Роман. Марта морщилася від його голосу. Від цього Роман ще більше сердився і ще голосніше кричав.

— Не бачу сенсу витрачати свої нерви на сварки з тобою, — спокійно відповіла Марта.

– Це ще чому? – не розумів Роман.

— Бо між нами все скінчено, — сказала Марта. — І жодним скандалом це не виправиш. Я йду від тебе.

Роман не зміг придумати нічого розумнішого, як поїхати до своєї мами за порадою.

— Мамо, Марто кидає мене, — скаржився Роман.

– Чому кидає? – не зрозуміла Маргарита Павлівна. — З якого дива кидає? У неї з’явився хтось інший?

— Та ніхто в неї не з’явився, мамо, — скаржився Роман. — Це в мене з’явилися… І то… Не з’явилися, а так… Невеликі непорозуміння протягом кількох років. А вона дізналася, і тепер ось вирішила піти від мене

— Нахабство якесь, — сказала Маргарита Павлівна. — Невдячне дівчисько. Кинути тебе в такий важкий період.

– В сенсі? – не зрозумів Роман. — У який період?

— Я маю на увазі твою кризу середнього віку, — пояснила мама. — Зрозуміло, що чоловік у такому віці починає поводитися трохи дивно. Дозволяє собі різноманітні сумнівні задоволення. Дивиться на життя дещо авантюрно. Мудра жінка поставилася б до цього з розумінням. Втім… Що це я? Де твоя дружина і де мудрість… Я завжди казала, синку, що вона тобі не пара.

Але глибокодумні міркування мами не заспокоювали Романа. Йому потрібна була конкретна порада. Він хотів знати, що йому робити.

— Найприкріше, мамо, що вона поставилася до цього з цілковитою байдужістю, — скаржився Роман.

— Таке враження, що їй взагалі байдуже. Тепер я думаю, що вона мене ніколи не любила.

— Звичайно, не любила. І дуже добре, синку, що ти це нарешті усвідомив, — сказала Маргарита Павлівна. — Нехай іде.

— Але я не хочу, щоб вона йшла, — сказав Роман. — Я хочу, щоб воно все життя було лише моєю дружиною. Нехай не любить, але завжди буде тільки зі мною. Невже до тебе це не доходить, мамо? Я як уявлю, що вона вийде заміж за іншого, мені погано стає.

— Ну гаразд, гаразд, — казала Маргарита Павлівна. — Тільки не кричи. У твоєму віці кричати…

— У якому ще моєму віці, — сердився Роман. — Мені лише 40 років. Про що ти?

— Ну, я про це й говорю, — сказала Маргарита Павлівна. – Заспокойся. Я знаю, що робити.

– Що?

— Треба їй сказати, що ми заберемо в неї сина, — сказала Маргарита Павлівна. — Без нього вона точно нікуди не поїде. Це я тобі як мати говорю.

– Ти думаєш? — пропозиція мами зацікавила Романа.

— Я впевнена, — сказала Маргарита Павлівна. – Скажеш їй, що коли вона піде, то син залишиться з тобою. Нехай вона не любить тебе, але вона не може не розуміти, що ти багата і впливова людина, і завдяки цьому ти запросто доб’єшся права виховувати сина. А вона лише твоя дружина, у якої без тебе взагалі нічого немає.

— А воно мені трееба? — спитав Роман.

– Чого треба? – не зрозуміла Маргарита Павлівна.

— Ну, сина виховувати одному, — відповів Роман.

— Звичайно, ні, — відповіла Маргарита Павлівна. – Це ми так. Щоб тільки налякати її. Щоб вона вибила зі своєї голови думку піти від тебе.

До Романа дійшла пропозиція мами, і він поїхав на переговори до дружини.

— Син лишиться зі мною, — сказав Роман. — А ти можеш іти на всі чотири боки. Я тебе не тримаю.

— Ти впевнений, що цього хочеш? — спитала Марта. – Подумай, перш ніж відповідати. Адже з дітьми дуже не просто. А наш Андрій дуже неспокійний хлопчик.

— Я сказав, отже, все, — відповів Роман. — Мій син житиме зі мною та з бабусею, якщо ти від мене підеш. Не хвилюйся. Ми зуміємо виховати з нього хорошу людину.

– Я згодна, – сказала Марта. — Зараз я зателефоную Андрію до школи і скажу йому, що він житиме тепер із тобою та з бабусею.

— Але…

– Я скажу це акуратно, – перебила Марта, – не хвилюйся.

Вона набрала номер сина.

– Синку, – сказала Марта. — Сьогодні після школи тебе забере бабуся чи тато. Вони тобі все пояснять.

Сказавши це, Марта посміхнулася, побажала Романові всього гарного і пішла, повісивши ключі від квартири на вішалку.

Роман привіз сина до бабусі. Маргарита Павлівна на це не чекала і трохи розгубилася. Вона рідко бачила онука і особливих почуттів до нього не відчувала, а тому зараз не знала, що з ним робити. Вона провела Андрія до однієї з кімнат і пішла розмовляти із сином.

— Навіщо ти його привіз сюди? — нервово шепотіла Маргарита Павлівна.

— А куди мені його везти? — сердито шепотів у відповідь Роман. — Я сказав усе так, як ти мене вчила, а Марта пішла, лишивши його нам з тобою. Ще посміхалася, коли йшла. Тож тепер ти з ним і сиди, а мені він не потрібний.

Минув тиждень, як Андрій оселився у бабусі.

За цей час Маргарита Павлівна зрозуміла, що її онук — людина, яка її не любить. Весь цей час Андрій поводився у бабусі більш ніж нахабно і безцеремонно. Він дозволяв собі тут усе. Бабусб в гріш не ставив. Постійно грубив їй і обзивав різними образливими словами.

Чому Андрій так поводився? Тільки тому, що за день до того, як він переїхав до бабусі, його мама розповіла йому про обман батька. Вона сказала, що йде від тата. І що тато, швидше за все, почне порожувати їй тим, що його забере.

— Ти з ким хочеш жити, синку? — спитала Марта. — Зі мною чи з татом і бабусею.

— Звичайно з тобою, мамо, — відповів Андрій. – Чому ти питаєш?

— Але тато має багато грошей, — сказала Марта. — А я навіть роботи зараз не маю.

– Нічого страшного, – сказав Андрій. — Після розлучення ти отримаєш половину його майна. Крім того, він платитиме великі аліменти. Мені зараз 8, значить ще десять років ти можеш ні про що таке не думати. А за цей час, я певен, ти вирішиш усі свої проблеми. І роботу знайдеш, і одружишся.

– Тобі його анітрохи не шкода? — спитала Марта.

– Він тебе зрадив, – сказав Андрій. — Чого його шкодувати? Чоловіки так не роблять. А крім того, я його й не люблю. Прокидаюся, його вже немає, а лягаю спати, його ще нема.

— Тоді ти мені поможи, — сказала Марта. — Швидше за все, вже завтра, коли ти будеш у школі, я тобі подзвоню і скажу, що тебе забере тато чи бабуся. З’їздиш на тиждень до бабусі і зроби так, щоб вона захотіла якнайшвидше тебе назад мені повернути. Домовились?

– Домовилися, – радісно сказав Андрій. – Мені навіть подобається. Весело буде. А найбільше мене тішить те, що це я вирішуватиму свою долю, а не ви.

Протягом тижня Андрій дуже добре поплескав своїй бабусі нерви.

— За що ти так мене не любиш? — не витримала і спитала Маргарита Павлівна після чергової образливої ​​витівки онука. — Чому ти мене постійно кривдиш?

— А чого ви маму не любите? — спитав Андрій. — Чому ви її образили? Як вам з батьком на думку прийшло, що можна ось таким чином з нею чинити? На що ви розраховували? Адже дорослі люди. Ну, не вийшло у мами з татом, і що? Хіба це привід влаштовувати цькування мами? На кого ви перетворилися? А ще дивуєшся, що я до тебе погано ставлюся.

З якого дива мені до тебе по-іншому ставитися? Невже ти не розумієш, що моя мама для мене це все? А ви з татом для мене, якщо щось й означали, тільки завдяки тому, що мама до вас добре ставилася.

Чи ви думали, що я, як син багатого батька, потуратиму будь-якій його дурниці, щоб тільки спадщину не втратити? Та мені начхати на його спадок. Ось ти як до мого тата ставишся? Ти любиш його?

— Звичайно, люблю, — відповіла Маргарита Павлівна. – Він же мій син.

— Так само і моя мама до мене ставиться, — сказав Андрій. — І що б ти на її місці зробила, якби в тебе захотіли твого улюбленого синочка відібрати? Загалом так, бабусю, якщо хочеш мати зі мною добрі стосунки, то припиняй цю вашу з татом комедію. І нехай мама з татом самі вирішують свою долю. А ти, бабусю, до їхніх справ не втручайся. А мене сьогодні до мами поверни. Зрозуміла?

— Зрозуміла, — злякано сказала Маргарита Павлівна.

Якщо Маргарита Павлівна все зрозуміла, поспілкувавшись тиждень із онуком, то Роман усе зрозумів лише тоді, коли після розлучення половина всього його майна перейшла до Марти.

До цього він все ще сподівався.

Марта дозволяє бабусі та батькові бачитися з Андрієм, коли вони захочуть. Але ні Роман, ні Маргарита Павлівна бажання часто бачити Андрія не мають і тому зустрічаються з ним рідко. Про що Андрій анітрохи не шкодує.

Своєму сина Роман сказав, що розчарований у ньому. На це Андрій відповів батькові, що він теж розчарований у ньому не менше. І додав, що якби він знав, що у нього буде такий батько, він ніколи б у нього не народився.

Тим самим він поставив Романа в глухий кут. Роман досі не може зрозуміти, що мав на увазі його син, сказавши це.