75-літній Аркадій Гергійович закохався в свою медсестру і вирішив їй залишити подарунок, про який вона і не мріяла
Аркадій Георгійович жив сам. Жив у самому центрі величезного міста, у старовинному будинку, у просторій квартирі. Раз на тиждень приходила хатня робітниця, пенсія та гонорари за фільми дозволяли платити за прибирання.
Гонорари за фільми зняті дуже давно. Такі наївні фільми про кохання, про працю, про досягнення… Іноді їх показували як анахронізм. І Аркадій думав, що його життя – такий самий фільм, давно знятий і вже нецікавий.
Дружина померла десять років тому. Дітей не було, були складності зі здоров’ям. Аркадій Георгійович віддано доглядав дружину в її хворобі; вона хворіла десять років. А потім її не стало. І не стало життя.
Хоча Аркадій Георгійович намагався підтримувати лад, підробляти заняттями в інституті, відвідувати заходи… Все одно це було не життя, а тінь життя.
А потім він захворів і потрапив до лікарні із серцем. І там лежав у похмурій палаті на ліжечку, дивився у вікно на люту зиму; дроти, сіре небо, голі гілки дерева… А потім раз – і вечір. Раз – і темно. Нічого нема, темрява.
Він зовсім не хотів жити, сімдесят п’ять прожив, утомився. Набрид цей одноманітний фільм, де всі цікаві герої вже мертві. Залишився один Аркадій.
А потім він звернув увагу на медсестру середнього віку; повна така жінка з яскравими зеленими очима, волосся руде. Завжди зі щирою усмішкою, добродушна жінка. І ямочки на щоках… І вона завжди була добра до пацієнтів. І вміла заговорити біль, відволікти від хвороби, заспокоїти своїм добрим голосом.
Аркадій Георгійович з жахом зрозумів, що закохався. Це було смішно у 75 років! І почуттів у Наталії не було, у Наталії Ренатівни. Але тільки режисер почав чекати на Наталю. Намагатися бадьоритися при ній. Він голився, переодягався, бризкався одеколоном… І намагався жартувати чи розповідати коротко цікаві випадки зі зйомок.
Він знав, що довгі оповідання стомлюють… І старі хворі стомлюють. Ось він і намагався бути здоровим чоловіком, а не хворим старим. І пішов на поправку, хоча лікар чесно сказав, що серце не дуже. І треба бути обережним, берегтися – все зрозуміло. Аркадій же бачив аналізи та знімки…
Увечері перед випискою Наталя розмовляла з Аркадієм Георгійовичем. Виявилося, що вона має чоловік-інвалід.а Поки що Наталя ще може працювати, а що буде далі? І усміхнена весела медсестра раптом тихенько розплакалася. І пояснила: вона кохає чоловіка. Їй не важко його доглядати, вона боїться його втратити.
Син є, добрий хлопчина, закінчує школу. Дочка розумниця, відмінниця, у сьомому класі вже! І важкувато всім в однокімнатній квартирі,. А ще є кіт Персик і морська свинка Нюша, – тут Наталя посміхнулася і почала розповідати смішне про вихованців.
Аркадій милувався нею. І не обмовився про свої почуття. Тільки сказав, що вдячний за своє одужання. І руку поцілував поважно, як у старих фільмах.
Аркадій Георгійович повернувся додому. За хорошого результату ми завжди повертаємося додому… І прожив ще майже рік, почував себе добре, пішов уві сні. А двері в квартиру не замкнув, – сусіди зайшли вранці.
Наталі зателефонували та повідомили, що їй залишено за заповітом квартиру в центрі, у старовинному будинку. І юрист потім передав листа від Аркад,; написаний точним почерком. Він дякував за добре ставлення. Висловлював вдячність. Зізнався: «Я любив вас. Ви моя лебедина пісня!». І все, без старечих стомлюючих довгот.
І Наталка гірко розплакалася. Вона чудово пам’ятала Аркадія, це була рідна душа, ніби коханий родич, цей молоденький високий літній чоловік з тугою в очах.
А за вікном знов була зима. А потім буде весна, літо, осінь, – багато разів. А потім ми повернемось додому. І там зможемо сказати одне одному найкращі слова! І почати жити по-справжньому.
Хороший фільм не закінчується ніколи, доброта і щирість не зникає, – це приписав наприкінці листа Аркадій Георгійович. І мав рацію…
Ганна Кірʼянова