40-річна Тетяна вирішила йти від чоловіка, але почувала себе винною, тому вирішила віддати йому все майно. Але після розмови з подругою, змінила своє рішення

— Олег, я йду від тебе і залишу тобі все, — голосно, з виразом сказала Тетяна, — квартиру, дачу, машину і гараж! Мені нічого від тебе не треба. Забираю із собою лише наших дітей. Сподіваюся, ти не заперечуватимеш, якщо діти після розлучення залишаться зі мною. Я хочу разом із ними розпочати нове життя.

Тетяна подивилася на Ольгу.

– Так краще? — злякано спитала Тетяна.

Ольга хоч і працювала бухгалтером, але років п’ятнадцять тому мріяла стати акторкою та навіть ходила на якісь курси для цього. Із кар’єрою актриси не склалося. Батьки переконали Ольгу навчатись на економіста. Але й зараз вона вважалася найкращим фахівцем у галузі театральної майстерності, у колі своїх подруг.

І в гості до Тетяни вона прийшла, не тільки щоб пригоститися чашкою кави з тістечком, а й послухати її прощальні слова чоловікові та допомогти їй добре зіграти роль дружини, яка більше не може так жити, бо її терпець урвався.

Минула година від початку репетиції. Було з’їдено вже три еклери, а кавоварка зварила чотири чашки кави, але потрібний результат так і не був досягнутий. Хоча вже дещо виходило. Наприклад, слова дружини, яка втомилася від свого життя, які Тетяна сама придумала цієї ночі, вона говорила вже без запинок, голосно та чітко. Але картина загалом Ольгу не влаштовувала.

— Текст ти добре вимовляєш, — сказала Ольга, — впевнено, без запинок. Але це останнє місце, де ти кажеш, що хочеш почати нове життя, я б підсилила.

– Підсилила?

– Скажи так, – сказала Ольга. — Хочу розпочати нове життя без тебе!

– Без тебе? — задумливо промовила Тетяна і замислилась.

— А то раптом він захоче й у твоє нове життя припертися, — пояснила Ольга.

— Так, — погодилася Тетяна, — Без нього буде краще. Справді, раптом припхається. А в іншому, гадаєш, добре?

— Щодо виконання, не погано, — сказала Ольга. — Але є деякі зауваження щодо тексту. Щось мене в ньому бентежить. Сама його складала? Чи з якогось фільму взяла?

– Сама.

— Щось у цих словах не те.

— Ти знаєш, — сказала Тетяна, — я теж сумніваюся щодо тексту. Особливо там, де я говорю про дітей. Може, не треба йому нагадувати про дітей? Раптом він справді захоче забрати їх у мене?

— Хто захоче забрати дітей? – здивувалася Ольга. – Твій Олег?

– А раптом?

Ольга якийсь час здивовано дивилася на подругу, намагаючись зрозуміти, що та мала на увазі під словами «а раптом».

— Та йди ти, — схаменувшись, розсердилася Ольга і махнула на подругу рукою, — знайшла про що хвилюватися. Дітей він захоче забрати. Як же. Розбігся. Не забивай голову нісенітницею. Я іншого не розумію, Таня. З чого ти вирішила все йому залишити? Тим паче свою машину. Адже в нього навіть водійських прав немає. Навіщо йому машина?

— Він уже півроку ніде не працює, — пояснювала Тетяна, — живе на мої гроші. А якщо я піду? На що він житиме? А машину можна продати. Адже я від нього йду, а не він — від мене. Виходить, що я винна в тому, що руйнується сім’я.

– Так, так, так, – іронічно сказала Ольга, – прямо-таки руйнується сімʼя. Він, значить, додому, коли хоче, приходить, ночує невідомо де і з ким, кричить на тебе постійно, дітьми не займається, живе за твій рахунок, а ти винна? Ти, отже, і є тією, хто сім’ю руйнує?

– А хіба ні?

– Смішна ти, Таня, – сказала Ольга. – Ось де зараз твій чоловік?

— Не знаю, — відповіла Тетяна. – Він не сказав. Сказав лише, що повернеться за три дні. І додав, щоб я не сунула свій ніс у його справи.

— А повернеться знову нетверезий і злий?

— Найімовірніше, — відповіла Тетяна. — А навіть якщо й тверезий, то все одно злий.

— Немає у вас давно сім’ї, — сказала Ольга. – Вона давно зруйнована. І зруйнована не тобою, а ним.

– НИм?

– А ти сумніваєшся? – Запитала Ольга.

— Ні, але… Він, мабуть, про це не знає.

— Не знає, що зруйнував вашу сімʼю?

– Ну так.

– Його проблеми, – сказала Ольга. – Незнання не звільняє від відповідальності. Я правильно говорю?

– Правильно.

— Ну, отже, тепер ми маємо подумати про відповідальність, — сказала Ольга. — тієї самої, від якої він не звільнений. І, виходячи з цього, я пропоную змінити твій текст. Не змінюючи основну ідею, запропоновану тобою.

– Цей як?

– Це просто, – відповіла Ольга. — основна ідея, яку ти щойно сама дуже точно сформулювала, полягає в тому, що позбавляється всього того, хто зруйнував сім’ю. Правильно?

– Правильно.

— А ми з тобою щойно з’ясували, що вашу сімʼю зруйнував… хто?

– Олег?

– Розумниця, – радісно вигукнула Ольга. — Думаєш, коли хочеш. І виходячи з цього, ми й переробимо твою прощальну промову.

Ольга швиденько набрала новий текст у телефоні та дала його прочитати Тетяні.

– Подобається? – Запитала Ольга.

— Подобається, але… На мою думку, це дуже суворо, — сказала Тетяна. — Він, звичайно, негідник, але навіть він такого не заслужив.

– Добра ти, – сказала Ольга. – наразд. Так і бути. Пом’якшимо вирок.

Ольга швиденько набрала новий текст.

– Такий варіант влаштує? – запитала Ольга.

Тетяна кілька разів прочитала новий текст.

— Це влаштує, — сказала вона. — Він не такий жорстокий, як попередній. А ти впевнена, що він дітей у мене не забере?

— Тетяно, — суворо сказала Ольга, — не зли мене. Тобі вже, а все як…

— Та це я так, — зітхнувши, сказала Тетяна, — хвилююсь просто.

– Це нормально, – сказала Ольга. – ти ж нове життя починаєш! Тому й хвилюєшся.

Тетяна зробила сумне обличчя і знову тяжко зітхнула.

– Отже! – сказала Ольга. — Із текстом визначилися. Тепер працюємо над виконанням.

Але Олег так і не почув цієї промови у виконанні Тетяни.

Він її прочитав, сидячи на підлозі біля зачинених дверей квартири, в яку не зміг увійти через зміну замків. За ці три дні, що його не було вдома, він дуже втомився. Ноги не тримали його. Тому він сидів і читав знайдений у дверях лист Тетяни.

«Олег, я тебе не люблю і тому йду від тебе! – Читав він . — І забираю в тебе все: квартиру, дачу, машину та гараж, які хоч і куплені у шлюбі, але оформлені на мене. Але щоб ти не вважав мене жадібною і бездушною жінкою, можу залишити тобі найдорожче, найкраще, що є в нас із тобою, — це наші діти. Забирай їх, як хочеш! А я починаю нове життя! Без тебе.

Ти, звичайно, можеш оскаржити це моє рішення у встановленому законом порядку. Але в такому разі я заберу в тебе половину квартири, дачі, машини та гаражу. А троє наших дітей залишу тобі. У моєму новому житті я собі інших заведу.

А речі твої завтра відправлю твоїй мамі, у якої ти зареєстрований. На розлучення подам сам. З дітьми визначайся. Якщо хочеш, то можеш отримати їх уже завтра. Усіх трьох. Разом зі своїми речами»

Прочитавши цей лист, Олег насилу знайшов у собі сили піднятися на ноги. Злегка хитаючись, на напівзігнутих ногах і упираючись руками у двері, щоб не впасти, він почав лаятися, стукати по дверях ногою і вимагати, щоб його пустили в квартиру, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що він чоловік і батько, і має право тут жити. ….

Але вийшли сусіди і сказали, що якщо він не вгамується, вони викличуть поліцію.

Олег представив можливу розмову з поліцією і йому стало сумно. Мовчки ще раз пробіг очима листа Тетяни і пішов, пообіцявши повернутися. Вийшовши з під’їзду, викликав таксі та поїхав до мами.

– Що робити, мамо? — кричав Олег ранком наступного дня, показуючи мамі прощальний лист дружини.

Мама прочитала листа Тетяни і задумалася.

— Я вже рік ніде не працюю, мамо, — кричав Олег — я не маю грошей навіть на найдешевшого адвоката. І навіть якщо я заберу в неї половину, що ми робитимемо з трьома дітьми? Мати!

— Дітей вона, звичайно, тобі не залишить, — впевнено сказала мама, — а ось аліменти примусить платити. А грошей у тебе нема. І навіть якщо ти відсудиш у неї половину, у тебе все заберуть рахунок сплати аліментів. Моя тобі порада. Не сварися з нею. Скажи, що залишаєш їй все на рахунок майбутніх аліментів.

– А вона погодиться?

— А ти так поговори з нею, щоб вона погодилася.

— Я не зможу, мамо. Поговори ти. Як жінка з жінкою. Головне скажи, що діти мені не потрібні. На дітей напирай. Ну який я батько?

Мама поговорила з Тетяною, і вона погодилася. Розлучення пройшло спокійно. Олег був щасливий. Він живе з мамою і більше одружуватися не збирається. Ніколи!