– Не знаю, що ти будеш робити! Ти доросла людина, дитинство скінчилося.

Батьки дев’ятнадцятирічної Каті, студентки другого курсу педінституту, розлучилися буквально кілька місяців тому. Причина розлучення банальна – тато зустрів іншу жінку. Мама Каті, яка в шлюбі майже не працювала і жила у квартирі чоловіка, поплакав, зібрала після розлучення валізи й поїхала до батьків у невеличке селище.

Тато буквально відразу ж привів у двокімнатну квартиру нову дружину. І повідомив дочці, щоб теж збирала речі. Батько зняв дочці кімнатку на пів року, дав трохи грошей на їжу і перевіз разом з валізами на нове місце проживання. Після чого відчалив в нове щасливе життя і вже на порозі попередив  Катю, що кімната оплачена до травня.

– А що робити далі? – стрепенулися Катя.

– Не знаю, що ти будеш робити! – знизав плечима батько. – Ти доросла людина, дитинство скінчилося. Я в шістнадцять років з дому поїхав, вступив до училища. Тобі все-таки вже не шістнадцять. Працюй, підробляв, виходь заміж … Не знаю, що ти будеш робити. Я свої обов’язки перед тобою виконав …

Катя навчається на денному і підробляти вже, звісно, пробувала не раз. Писала тексти, листівки роздавала, зателефонувала комусь. Біда в тому, що це все – саме студентський підробіток на забаганки. А щоб заробляти суму, на яку дівчині можна так-сяк прогодуватися, одягатися і знімати квартиру, треба не підробляти й навіть не просто працювати, а пахати – враховуючи, що освіти поки у Каті немає і її доля – малокваліфікована робота.

Катя не знає, що робити, дзвонить колишнім однокласницям і їх батькам, просить якихось порад.

– Ось навіть я, доросла тітка, чесно кажучи, не знаю, що їй робити, – зітхає Емма, мати подруги Каті. – Матері вона, схоже, теж не потрібна. Мати сама звалилася на голову родичам в провінції, вони й так не в захваті, а якщо ще Катя приїде … Та й робити там нічого, там майже село, роботи немає, ніяких перспектив. Але татусь який! Я, каже, з шістнадцяти років сам живу. Начебто можна порівнювати тоді й зараз … Тоді на стипендію жити можна було непогано! І так, багато хто виїжджав з дому в сімнадцять-вісімнадцять, це було нормально. Зараз не так …

 

Як ви вважаєте, батьки в цій ситуації дійсно кинули дочку? Або ніякого кошмару не відбулося, дівчина вже повнолітня, виживе? Навчання на денному відділенні їй зараз не по кишені, так. Але руки – ноги – голова є, нехай переводиться на заочне, працює та утримує себе? Реально в наш час вижити та встати на ноги, опинившись в 19 років без допомоги та без підтримки?